Нашому сину уже майже 5 років. Від самого народження я сиділа з сином вдома, аж тут мене попросили повернутися на роботу.

Я не хотіла, щоб Максим йшов до дитячого садка, бо там він почне хворіти та ще й під графік садочка потрібно підлаштовуватися. Тому вирішили тимчасово найняти няню. Так триватиме доти, доки Максим не піде до школи. А далі я, можливо, піду в другий декрет. Поки це тільки в планах.

Наш синочок настільки щирий та довірливий, що в перший же день розповів няні де у мене лежать прикраси. Ну як взагалі так можна?

Нічого не зникло, на щастя, та ми з чоловіком про цю ситуацію довідалися зовсім випадково.

Ми з чоловіком зібралися на екскурсію та попросили няню побути з дитиною в цей час. Почали збиратися в дорогу.

Ми вже були зібрані, запізнювалися, взулися та вже мали виходити та раптом я зрозуміла, що забула одягнути обручку. І тут з кімнати вийшла няня та дала мені шкатулку з ювелірними прикрасами.

Я відразу почала розбиратися в цій ситуації, насварила няню за те, що вона бере наші речі.
Тоді й з’ясувалося, що ще в перший день Максим показав няні куди я кладу свої ювелірні прикраси. Няня виявилася порядною людиною та жодного разу туди не заглядала.

А коли почула, що ми запізнюємось, вирішила допомогти та й принесла шкатулку з прикрасами, щоб було швидше, хотіла нам допомогти.

Мені стало соромно за те, як я відреагувала на цю ситуацію, няня ж хотіла, як краще. Я попросила пробачення у няні за свою поведінку, ми поїхали, чудово провели час та по поверненні додому довелося серйозно поговорити з сином.

КІНЕЦЬ.