Свого часу син Іван мовив нас на те, щоб ми взяли кредит на квартиру і залишив потім своїх батьків. У квартирі тій потім жити не став. А ми з батьком платити будемо тепер багато років той кредит, навіть не знаю, коли той борг зможемо повернути.

Мені ця квартира не потрібна зовсім на старості років вже, хочеться спокійного життя. Я ж для свого сина старалася, хотіла лише, щоб йому було краще!

Моєму синові Іванові 29 років, два роки тому він одружився, і в якості весільного подарунка ми з чоловіком піднесли йому ключ від квартири.

Квартиру цю батько взяв в кредит перед самим весіллям Івана, оформивши її, природно, на себе, оскільки платити мали намір самі з дружиною.

По-іншому оформити нерухомість все одно ніхто б не дозволив!

У підсумку «діти» пожили в квартирі трохи більше року і з’їхали. Ми з чоловіком, за словами нашого сина, просто-таки втомили їх з дружиною своїми постійними докорами: ось, мовляв, ми вам квартиру купили, на останні гроші, кредит за неї платимо, а ви – не дзвоните нам кожен день, не радитесь з нами ні про що, не питаєте дозволу, не ставите до відома, що ви робите. Список нескінченний тих докорів, усього й не переслухати. Син був цим незадоволений.

Але хіба ми з батьком вже такі недобрі були? Старалися частенько ходити до них, щоб порадити щось, допомогти, я завжди смачненьке щось готувала для них, як краще хотіла.

У мене завжди свої були ключі від квартири, я частенько приходила в гості, але там завжди бруд, гора посуду, немитий унітаз, порожній холодильник, лише пачка сосисок у ньому. Звісно, я старалася допомогти, прибрати все. Потім просто дзвонила дітям і казала, що я навела там лад, щоб вони акуратніші були і їжу нормальну та корисну готували собі. Хіба я погане щось для них хотіла? Хіба мати не хоче добра для своїх дітей?

Та я в цій ситуації тепер сама себе відчуваю ображеною, я до них з усією душею, а вони так себе повели.

Одного суботнього ранку син прийшов до нас і повернув нам з чоловіком свій комплект ключів зі словами – хороші батьки допоможуть мовчки, і не будуть за це роками вимовляти все і докоряти щодня мені і моїй дружині.

А я, мабуть, погана мати! Я ж, як краще хотіла для свого синочка, останнє була готова віддати.

Минуло вже багато часу, а ні син, ні невістка і знатися з нами не хочуть. Кажуть, що на старості нам теж допомоги від них не бачити. Відразу сказали, щоб на них не надіялися. А що я такого поганого їм зробила? Нащо нам була ця квартира? Коли тепер ми виплатимо той кредит? Що робити не знаю.

Фото ілюстративне.

Джерело