Її звичний світ взяв і змінився, коли їй виповнилося тридцять два.

До цього в неї було все – прекрасна сім’я, двоє чудових дітей та коханий чоловік Федір, який був і опорою сім’ї, і дбайливим батьком, і її опорою.

Але, як виявилось, Федір подав на розлучення, навіть не попередивши її про це.

Він продовжував жити вдома, точніше в квартирі, його квартирі, куди вона переїхала, коли вони одружилися і чекали на первістка.

І ніщо не віщувало біди, аж поки не сталося несподіване.

Ліза йшла додому з важкими пакетами продуктів в руках. Вона зайшла у свій підʼїзд і вирішила заразом перевірити поштову скриньку.

Жінка відкрила скриньку і з неї раптом випав якийсь конверт. Вона здивовано відкрила його і не повірила своїм очам!

Там було запрошення з’явитися на розлучення…

Ліза схопила пакети з продуктами і швидко пішла до своєї квартири.

Вона зайшла на кухню і мовчки кинула конверт перед чоловіком. Федір покрутив конверт в руках.
-Вибач мені, Лізо, – раптом почав він. – Я давно хотів сказати тобі, – говорив Федір, не дивлячись їй в очі. – Ну, так вийшло. Там дитина буде… Одним словом, я покохав іншу.

Ліза не вірила своїм вухам. Це було просто неймовірно…

Потім Ліза погано пам’ятала, що було, як вона опинилася у мами з дітьми, тринадцятирічною Ірою та дев’ятирічним Андрієм.

Мама сварилася на Федора на чому світ стоїть, і Лізі дісталося заразом – не втримала чоловіка, довимахувалась, родину втратила і боротися не стала!

А з ким боротись?! З ним чи з його тією?

Ні, це не для неї. Самій би з собою впоратися якось. Потім мама заспокоїлася і почала щось говорити про поділ квартири, майна.

-Я ж батька-старого до себе забрала. Де ми тут усі помістимося. Відсуджуй свою частку!

-Було б що їй відсуджувати, – прокряхтів старий дід. – В мій дім в’їжджай, онучко, та й живи на здоров’я. А діти підросли, допомога вже буде. І нема чого плакати, не найгірше ще…

А перед розлученням Федір зустрів її після роботи і сказав:

-Ми ж не будемо мою двокімнатну ділити? У тебе є будинок, я допоможу вам переїхати. А з квартири можеш забрати все, що хочеш.

Так, дім є, дідів дім, а він зараз у мами живе. Ноги не носять. Тільки будинок старий, застарілий, недоглянутий.

Але Ліза не нарікала. Так простіше – переїде у свій будинок і перевезе до нього все, що захоче із колишньої квартири «чоловіка».

І вона перевезла. Всі меблі, які вмістилися в старий дідів будинок, холодильник, телевізор, гарний, плазмовий. Забрала посуд, кришталь, килими, пару картин…
Чоловік, як і обіцяв, із переїздом допоміг, тільки до хати так і не зайшов.

Як тільки все вивантажили, він одразу й поїхав. Іра зайшла в їхнє нове житло і скривилася:

-Фу, вогкістю пахне і пилом якийсь. Не хочу тут жити.

Але прибрати, все вимити та розставити по місцях допомогла. А потім і заявила приблизно через тиждень:

-Мамо, до школи далеко добиратися. Сама ж бачиш. А в цю околицю я не переїжджатиму. Я до тата піду жити, вони з його Настею не заперечують. Та й гарячої води нема. Вічно ці тазики гріти, чи що?

Ліза подивилася на сина, але той обійняв її, притулився міцно і сказав:

-А я тебе не кину. І до нової школи перейду. Не бійся.

Ліза заплакала і почала думати про роботу. Чоловік свого часу сам наполіг, щоб вона кинула викладати в коледжі.

Син із лікарняного не вилазив. І Федір заявив, що він “не дитсадківська” дитина. Кидай, мовляв, роботу і займайся сином.

А тепер який із неї викладач? Довелося йти працювати у місцевий магазин, там завжди касири потрібні.

Чоловік, забравши Іру до себе, почав виплачувати лише половину, та й то із затримками. На що мама знову почала обурюватися:

-Не можеш вимагати свого! Дивись, він і сина відсудить у тебе!

Але Андрійко знову став на її захист:

-Ніхто мене у мами не відсудить! Іра сама казала, що їй там погано, з цією тіткою та недобрим батьком.

Тоді Ліза зустріла дочку після школи та поговорила з нею.

-Ой, та не слухай ти Андрійка, мамо. Все у мене нормально. Ось новий пуховик мені купили. Настя сама вибирала.

І вона покрутилась, продемонструвавши мамі обновку.

-Там хоч душ нормальний. Скоро маленький народиться, допомагатиму їм.

Все це було, звісно, ​​дуже сумно. А наполягати Ліза не могла. Але невдовзі їм несподівано і невимовно пощастило! Їхня стара хата пішла під знесення, як і ряд інших їй подібних будинків.

Міська влада замість старої школи вирішила збудувати нову, сучасну, зі спортивним майданчиком, та й взагалі перебудувати весь район.

Їм виділили світлу двокімнатну квартиру в новому будинку, з гарним ремонтом, і вони з Андрійком переїхали.

-Ну ось, і я на щось згодився, – посміхався старий дід. – Моя хатинка послужила службу. Я радий, внучко. Живи на здоров’я.

Радості Лізи не було меж. Вона запросила всіх на новосілля, зокрема й Іру, куди ж без неї. А після того, як провела старих додому, дочка сіла поряд з матір’ю, поклала їй голову на коліна і сказала:

-Мамо, можна я знову до вас переїду, коли нову школу добудують?

Мати погладила її по голові, і тут вона розплакалася.

-Там у батька з Настею постійні сварки. А я вічно винна. А я вже втомилася з їх сином няньчитися. Батька завжди вдома немає, він на роботі весь час. А Настя ганяє мене. І з дитиною сидіти, і прибирати, і в магазин ходити. Уроки ночами на кухні роблю, щоб нікому не заважати. Я так втомилася, матусю.

Вона трохи помовчала і додала:

-Він тільки її догоджає. Спочатку сваряться, а потім він свою провину загладжує. А на мене нуль уваги!

Іра підняла на матір заплакані очі, і Ліза почала її втішати.

-Звісно, ​​доню. Хочеш переїхати, переїжджай. Хіба я проти? Житимемо разом, як і раніше.

-Мамо, а ти заміж більше не вийдеш? Вони усі чоловіки такі?

-Які? – здивувалася Ліза.

-Ну як наш батько? Вічно похмурий, небалакучий. Якщо Настя на мене насвариться, він навіть не заступиться. Адже він не був таким раніше. Чи всі вони однакові?

-Та ні, дочко. Не всі. Мій батько й дід такими не були. Діда ти знаєш. Та й ще один чоловік росте, достеменно не такий.

Тут до них підійшов десятирічний Андрійко, обійняв обох і промовив робленим баском:

-Ну, досить тут сльози розводити. Є в хаті чоловік, і я вас образити нікому не дам! Нема чого плакати!

Ліза з Ірою розсміялися крізь сльози, і всі поїхали на кухню пити чай з пирогом і будувати подальші плани на життя.

Все буде добре, все буде гаразд. Особливо коли в домі росте справжній, вірний та дбайливий чоловік. Чекати залишилося зовсім недовго…

КІНЕЦЬ.