У мене мама працює у дитячому садочку. Я сама ходила до її групи, коли була дитиною. І я пам’ятаю, що там завжди було так багато кричущих дітей. Мені це місце ніколи не подобалося, а зараз я точно для себе вирішила, що діти в принципі мені зараз не симпатичні.

Але суспільство думає інакше. Чомусь кожен вважає своїм обов’язком висловити мені думку, що я обов’язково маю наро дити і все. Хоча мені поки що тільки 22 роки. У мене зараз тільки налагодилася робота, почала отримувати стабільну зарnлату, мене все в житті влаштовує.

Про дітей я взагалі не думаю, та й хлопця в мене немає, з яким можна сім’ю побудувати. Але нікого це не хвил ює, кожен тицяє мені, що вже вік такий, швидше вже у nологовий будиноk. Ось моя колега по роботі, їй вже 50 років і що вона мені постійно каже: — Ой підійти до вікна, скоріше.

Дивись, яка мама з маленькою дитиною повз пройшла. Подивися, який малюк симпатичний, ось і тобі пора вже такого завести. Таке почуття, ніби дитину так просто завести, наче собаку. У мене ще є тітка, вона сестра мого тата. Ми з нею близько спілкуємося, я її навіть за подругу вважаю. І ось пішли ми якось у магазин, треба було нове пальто куnити мені.

Я приміряла червоне облягаюче, дуже красиво на мені виглядало. Але тітка чомусь притягла мені широке сіре з поясом: -Це тобі для живота. Через рік-два вже мамою станеш, у тому червоному неможливо буде вийти з дому, воно тобі маленьким стане.

Я взагалі не зрозуміла приколу, а з чого вона взяла, що я через рік із пузом ходитиму. Мені дуже неприємні всі ці коментарі щодо nологів. Навіть бабуся біля під’їзду дивиться на мене і важко зітхає. -Ні чоловіка, ні дитини … про що ти думаєш? Таке почуття, ніби мені 45 – і в мене все втрачено.

КІНЕЦЬ.