Микола повернувся з роботи засму чений. Тоня спитала: — Що трапилося? — Надсилають у відрядження. — І все? — Усміхнулася Тоня. — Чому ти радієш? — Хочеш, щоб я заnлакала? — Я так і знав, що ти тільки цього й чекала! — Тобто? — А те, що я не дурень і чудово знаю всі ці анекдоти про коханців.

— Ось воно що! – засміялася Тоня. — Не довіряєш? Микола підійшов до сейфа, відкрив його ключем і витяг звідти револьвер. Покрутив зброю в руках та поставив на місце.

Замкнув замок і засунув ключі в кишеню. — Я просто хотів дати тобі зрозуміти, що якщо я вас застану, то обом кінець! — Обом? — Тобі і твоєму kоханцю. – Ну що ти вигадуєш? Вперше відправили тебе у відрядження, а ти nсихуєш як ду рень.

Микола розвернувся і попрямував до дверей на балкон. – На вулиці мороз, – зауважила Тоня. – Навіщо ти відчиняєш двері? – Хочу подивитись, чи можна через балкон звідси втекти. – Із п’ятого поверху? – саркастично підняла брову дружина. – Сніг уже встигли прибрати, тому він не ризикне…

Можливо, вийде перелізти до сусідів… – розмірковував Микола. – Якщо ти не перестанеш так жартувати, то я… – Що? Спеціально зра джуватимеш мені? – із викликом помітив чоловік. — Ще шафи перевір, — сказала Тоня. — Точно. Потрібно оцінити, скільки людей там може поміс титися, – посміхнувся Микола. Він справді почав перевіряти ємність їхніх меблів.

За кілька хвилин чоловік сказав: — Тепер знатиму, де шукати. Будемо вечеряти? Тоня остаточно образилася на Миколу, бо до кінця дня мовчала.

Вранці вона теж не збиралася нічого казати. Чоловік зібрав свої речі та вирушив до аеропорту. Проте раптом йому зателефонував директор та скасував поїздку.

На радощах він повернувся додому і з порога гукнув: — Тоню, у мене чудові новини! Я не їду у відрядження. Його скасували. Відповіді не дочекався. Лише на столі лежала записка: «Можеш жити спокійно. Я пішла до мами назавжди».

КІНЕЦЬ.