Хто ж ще може допомогти, як не рідна сестра? Це замість того, щоб повернути гроші! Від кого завгодно, але від своєї рідної сестри Валентини я такого не очікувала ніколи. Все життя пройшла, а тепер родинних відносин, як не бувало, дуже непросто усвідомити це. Прикро на душі, що так сталося, – якось подруга Ніна розповіла мені свою проблему.

– А що ж ти, прямо так і давала їй ті гроші, під “чесне слово” нічого не просячи в замін? Хто ж зараз на слово вірить, зараз так не робиться і вже досить давно, навіть найріднішим людям довіряти важко.

– А кому ще вірити, якщо не сестрі рідний, – сумно сказала подруга, – так в нашій рідні ніколи такого не було, позичали одне одному якусь копійку, виручали завжди, віддавали гроші позичені теж вчасно, ніяких розписок не питали. Батьки нас виховували, що ми одна в одної – ближче родини у нас немає. Та й раніше я своїй Валентині частенько гроші давала, але вона завжди повертала мені, хоча інколи й з запізненням, але в житті все буває, я чудово розуміла завжди.

Ніна і її сестра рідна Валентина живуть обоє в зовсім невеликому містечку, їм вже обом за 50 років, не за горами пенсія. Ніна – вдова, а чоловік Валентини ще може гарно працювати. Обидві сестри мають лише по одній дитині, але у Ніни син, а у Валентини – дочка.

– Син мій з дружиною квартиру придбали, – пояснює Ніна, – двоє онуків у мене. Звичайно, син з невісткою взяли кредит в банку, зате своє житло власне мають, спокійні, що даремно не викидатимуть гроші на оренду житла. А у Валентини дочка з чоловіком на орендованій квартирі жила.

Дочка Валентини молодша за свого двоюрідного брата, заміж вона вийшла 5 років тому, півтора роки тому стала матір’ю. Спочатку жити зі своєю мамою, адже жити зі свекрухою молода жінка не захотіла.

– Зі своєю свекрухою я жити взагалі не мріяла, – сказала Оксана, як звуть племінницю Ніни, – будемо жити на орендованій квартирі. Як потім? Та не знаю я, як потім!

– Так допомагала Валентина їм грошима завжди, – каже Ніна, – у її чоловіка руки золоті, він все вміє робити. За це його і на заводі тримають, і зарплату ще й непогану виплачують. І підробляти він гарно може, в одне літо у когось дачу будував, так після того машину собі купив, нехай і не нову, зате недешеву.

А потім та машина поламалася, гроші на ремонт чималі потрібно. Валентина все до сестри постійно приходила тоді, скаржилася на життя, бо чоловік якраз тоді ще й занедужав, не працював, був весь час вдома, грошей не вистачало ні на що йому.

Син Ніни якраз задумав тоді квартиру купувати, оформляв документи для банку.

– Я розраховувала їм десь тисяч 100 гривень дати, щоб допомогти, – каже Ніна, – але тут Ірина: дай, сестро, грошей в борг, віддамо тобі вже через рік. Нам зараз непросто, ще й моя Оксана має великий борг по оплаті за оренду квартири, нам не справитися просто з усім зараз.

– Ти ж знаєш чудово, чоловік мій роботящий, краще стане йому, потім буде працювати, візьме підробіток! – обіцяла сестра сестрі, – Та й донька з зятем допоможуть віддати, просто гроші потрібні терміново. За пів року, якщо пощастить, навіть ми з тобою розрахуємося.

Син і невістка, які жили з дітьми у Ніни, погодилися почекати: родинна ж справа, тітку виручати треба, адже рідні люди мають допомагати одне одному в непрості часи. Жили вони дружно, тісно з двома малюками, але що поробиш, якщо потрібно.

– Пів року пройшло, потім ще 2 місяці, – продовжує Ніна, – син уже до мене, коли, мовляв, сестра гроші віддасть? Йому ж треба знову документи збирати.

Ніна тоді відразу переадресувала запитання сестрі: давайте, мені синові квартиру треба купувати, вони і так відклали придбання, ми ж вам таку велику суму грошей позичили.

– Немає у мене грошей зараз зовсім, – відповіла спокійно Валентина.

– Як немає? Ти ж обіцяла, що чоловік заробить, що дочка з зятем допоможуть?

– Не заробив чоловік, – відповіла Ніні сестра, – а дочка з зятем з чого мені допоможуть? Вони на орендованій квартирі живуть, дочка в декреті, це ми з чоловіком їм допомагали завжди, а не вони нам.

– Я давай їй говорити, що так не робиться, рідних людей так не підставляють, і потрібно гроші повертати, адже моїм дітям вони потрібні неменше, що так не робиться, що я їй дуже допомогла, а вона обіцянку не виконує, – каже Ніна.

– Виручила? І спасибі тобі! На що ще родичі потрібні? Допомагати, виручати. У нас неприємність була, ти допомогла мені дуже, підставила плече, можна так сказати. У тебе неприємність буде – я на допомогу прийду. Ми ж рідні сестри.

– І все. Виручила і спасибі, – втирає сльози Ніна, – звичайно будь-яке спілкування після низки суперечок між нами припинилося. Для чого мені така рідня? Син дорікнув мені, сказав ото родина в мене, пішов в банк, взяли кредит більше, ніж планували. Посперечалися ж і ми все через те, що я сестрі в борг дала, так що поспішили мої молоді з’їхати від мене, образилися.

А ще через пару місяців Ніна дізналася, що її рідна племінниця з чоловіком теж відзначили новосілля: квартиру собі купили, нехай і з кредитом теж, але перший внесок внесли вони вчасно і ще й чималий!

– Виходить, – каже вона, – гроші у Валентини тоді таки чималі були, тільки вона вважала за краще мені просто щиро подякувати, а доньці, яка в декреті сидить, квартиру допомогти купити. Не стала я їй дзвонити більше. Що б я почула? Що я сама в усьому винна? Це я і так знаю.

Так прикро на душі. Шкода свого сина, не змогла допомогти йому у непрості для нього часи. Виручила сестрі свою за подяку. Що зробити? Як гроші свої повернути назад?

КІНЕЦЬ.