Так склалося, що ще з самого дитинства мене весь час порівнювали з моєю двоюрідною сестрою. І, природно, ставили її мені в приклад, а я мала наслідувати її.

І мене це втомило так, що я сама вже Світлану бачити не могла і чути не хотіла через те.

– Світланка наша розумниця у нас така, – нахвалював сестру постійно бабуся, – щороку грамоти похвальні приносить додому, – відмінниця, посидюща така, старанна, усе в неї до ладу в житті, не те, що ти! Четвірку свою з математики, так і не можеш виправити, а про навчання загалом, то й сказати нічого.

– Світлана наша по дому все робити вміє, – говорила мама, – днями твоя тітка Наталя мене пирогом дуже смачним пригощала, Світлана сама їх напекла, а ти без нагадувань і посуд за собою не помиєш ніколи.

– Світлана документи подала на економічний, – говорив радісно тато, – дуже хороша та перспективна професія в наші дні, гроші гарні буде заробляти, а ти ким будеш? Журналісткою, якісь мемуари писати будеш, це так смішно виглядає мені?

Час минав, ми з Ольгою закінчували інститути. Мене запросили в газету, а сестра зі своєю економічною освітою влаштувалася менеджером в якийсь офіс.

– Ось у людини робота, – заздрила мама родичці, – папірці перекладає, а ти бігаєш з одного краю країни на інший за якісь копійки!

А потім я купила собі квартиру в кредит і з’їхала від батьків, щоб жити окремо і будувати майбутнє своє. У 23 роки, тільки, щоб не чути більше про таку хорошу для всіх та розумну Наталю.

Незабаром, незважаючи на виплати по кредиту, які я завжди вчасно виплачувала, я і машину собі придбала, стару, правда, але все ж, тепер я сама за рулем їздила, стала вже зовсім незалежною.

Потім я їздила вже по закордонних відрядженнях, заодно підробляла в різних видавництвах, а, буваючи у своїх батьків в гостях, вислуховувала новини про життя своєї сестри Наталі.

Їй мама з татом за безпосередньої участі бабусі, купили однокімнатну квартиру, щоб вона мала своє власне житло, адже усі пророкували її гарне майбутнє, а яке ж гарне майбутнє без хорошого старту, загалом, потрібно допомогти.

У 25 років сестра вийшла заміж, приблизно в той же час її фірма збанкрутувала, а Наталя не стала шукати іншу роботу, адже вона вже чекала дитину і ось-ось мала стати мамою.

– Правильно вона все в житті робить, – не втомлювалися говорити родичі, – в 26 років пора ставати матір’ю, жінка повинна бути заміжня. А ти зі своєю свободою і незалежністю, в старості залишишся одна, нікому й чашку води буде тобі подати.

А потім сестра моя, з часом, відразу ж народила другу дитину і бабуся тихо переписала на неї свою двокімнатну квартиру, а сама пішла жити в однокімнатну квартиру Наталі. А, коли моя сестра вже чекала на третю дитину, її чоловік залишив, просто сказав, що йому набридло все і пішов до іншої.

Наталі було 32, як і мені, у неї ось-ось народиться третя, а на життя залишилися лише аліменти, не варто пояснювати, що вони зовсім невеликі. А я виплатила свій кредит на квартиру і двічі поміняла власну машину на новішу і дорогу модель.

– Слухай, – зателефонувала одного разу бабуся мені, коли я виставила другу машину на продаж, – я тут подумала, віддала б ти Наталці нашій свою машину, а собі ще купиш.

Я навіть не могла повірити, що бабуся таке може колись мені сказати. З якого дива?

– З якого дива, – кажу, – я буду двоюрідній сестрі робити такі подарунки, наче мені гроші з неба звалилися, це що сукня якась? Та й не можу я без автомобіля, мені працювати треба, я маю бути завжди швидка, я цю продаю, а беру у знайомого відразу наступну, грошей у мене відкладено тільки на доплату.

– Наталі зараз непросто, – каже бабуся, – їй допомогти треба, а крім родичів у неї зараз нікого немає, вона недавно третю дитину народила, їй машина потрібніше. Їй діточок возити треба, кого в школу, кого в поліклініку, кого на гуртки різні. А ти ж одна.

– Бабусю, – відповідаю терпляче, – я не буду дарувати сестрі такі подарунки, зараз кожна копійка на рахунку, мені теж потрібно дбати про майбутнє своє. Я все в житті досягла сама, мені квартир ніхто не дарував і ніхто мені й копійкою не допоміг, коли бували часи, що й мені було важко. А Наталі самій варто було думати краще, коли вона ставала мамою, думати про майбутнє своїх дітей.

Бабуся сказала, що в мене совісті немає і я невдячна людина. А дякувати я повинна була кому? Бабусю, яка виділила з нас двох улюбленицю і спочатку одну квартиру їй допомогла купити, потім другу залишила? Або Наталю, яка постійно усім скаржиться на свою непросту долю, і просить грошей у родичів?

А потім мені ще й сама Наталя подзвонила, чим взагалі дуже здивувала мене.

– Привіт, сестро, я чула, що ти машину продаєш свою? Віддай її мені, моїм діткам дуже потрібно. А я розрахуюся з тобою поступово, коли на роботу вийду. Частинами буду віддавати. Це ж діточки малі, як ти не розумієш. Для них потрібно жити і все для них робити! Це твої племінники рідні, ти ж тітка їх, ти повинна про них подбати, раз своїх дітей у тебе немає.

Що я повинна двоюрідним племінникам? І ще. Яка робота? Через три роки, та ще й невідомо, чи зможе Наталя нормально влаштуватися після третього декрету поспіль. І як вона з трьома малими дітьми зможе працювати?

Відмовила я сестрі, знову все детально пояснивши. Тут навіть мама моя обурилася тому, що родичі щось у мене просять.

Моя мама дуже добре завжди ставилася до Наталі, але коли бабуся їй залишила свою квартиру, то мамі теж це дуже не сподобалося, адже це взагалі пояснити не можна ні чим, я ж така сама внучка їй, як і моя сестра.

– Тітка твоя дзвонила. Посперечалася я з нею через твою машину. Ми з батьком теж допомагали грішми, коли Наталі однокімнатну квартиру купували, так нам борги досі віддають.

Тітка моя і мені зателефонувала:

– І не соромно тобі, – говорила вона мені так впевнено, – відмовляти багатодітній матусі? Своїх дітей немає, за сестру раділа б. У тебе все одно дітей ніколи не буле!

Я поклала телефон і більше ніколи не беру його, коли мені телефонує хтось з родини, крім батьків.

І ні, я нікому нічого не винна. Мій вибір – кар’єра, а потім діти. Наталя обрала своє.

Яке я маю відношення до її дітей? Чому я маю їх годувати?

КІНЕЦЬ.