Я думаю багато людей похилого віку стикалися з подібною ситуацією, і я не стала винятком. І лише у свої сімдесят шість років я усвідомила справжні наміри своєї дочки. У мене двоє дітей, старший син, якому зараз сорок шість років і дочка, їй зараз сорок. В обох непогано склалося життя: працюють у престижних компаніях, заробляють добрі гроші.

Правда у сина і в особистому житті все гаразд, сім’я, діти. А у доньки за плечима два невдалі шлюби і виховує свого синочка одна. Ми з донькою живемо в тому самому районі, тому вона мене часто відвідувала і багато в чому мені допомагала.

На жаль, вже як десять років мого чоловіка немає, тому я дійсно потребую допомоги та спілкування. Ми з нею завжди були близькі: вона не давала мені почуватися самотньою, всі свята ми з нею відзначали разом.

Я їй теж допомагала чим могла: няньчила онука і все було добре до однієї події. Якось мені зателефонував син і повідомив радісну новину. Його дружина знову була вагітна – у них мала з’явитися вже третя дитина. Я дуже зраділа цьому, і навіть вирішила знову почати в’язати, хоча я мав проблеми з суглобами і мені це давалося трохи важко.

Але тут такий привід, що навіть друге дихання відкрилося. Донька завжди ходила зі мною за підкупами до магазину чи ринку. Тому, як і завжди, я зателефонувала їй, щоб ми разом сходили за новими пряжами.

Але її реакція просто вразила мене — вона посварилася за те, що я знову збираюся в’язати, а коли дізналася для кого я хочу це зробити, то взагалі розлютилася і кинула трубку. Я не могла зрозуміти її поведінки, але потім вирішила, що це все через її проблеми в особистому житті, та й на роботі останнім часом у неї щось не клеїлося.

І я не стала на неї ображатись, усі ми живі люди, тому безглуздо через все робити трагедію. До того ж, вона моя рідна душа, а в сім’ї не повинно бути такого. Але вона, мабуть, зовсім так не вважала.

Нещодавно я складала свій заповіт, і вирішила, що залишу свою квартиру внучці, коли дочка про це дізналася, то влаштувала мені великий скандал, дорікала мені, що для сина я роблю все, а вона зовсім одна, і ніякої допомоги вона від мене не одержує. Я намагалася пояснити, що їй хотіла залишити нашу дачу, але це її не влаштовувало.

До того ж у сина було вже троє дітей, і я вважала за потрібне залишити квартиру саме їм. Тому ми так і не досягли спільного розуміння. Минуло вже півроку, але вона досі ображається на мене.

Не відвідує мене та не відповідає на дзвінки. Не знаю, може я справді не права? Але те, що вона показала свою меркантильну сторону, – це факт. Виходить, що весь цей час вона спілкувалася зі мною та допомагала мені заради квартири. Як мамі мені дуже від цього гірко та прикро.

КІНЕЦЬ.