З Миколою ми товаришували ще з першого класу школи. Оце як сіли за парту разом, так і не розлучались. Він був хорошим хлопцем і мені було цікаво проводити з ним час. От тільки мене постійно дратувало в ньому те, що так вже любить вихвалятися.

До того ж, говорить з такою вже впевненістю, що якби його не знав, то клято вірив би в кожне слово. Не раз він говорив, що після школи стане крутим бізнесменом, що ми ще почуємо його ім’я, нібито він продумав усе вже до дрібниць. Вчився він погано, тому я не міг повірити у те, що прямо настільки він кмітливий і все придумав.

Щодо його сім’ї, то там ніхто йому допомогти не міг. Мама постійно працювала за копійки, а батько пішов із сім’ї ще коли Коля був зовсім маленьким. Достатку, як такого, не було, а хлопець не переставав говорити про гроші, бізнес, багатство.

Після випускного наш клас роз’їхався по різних куточках України, дехто навіть за кордон. От і наші шляхи із Миколою розійшлися. Спочатку трішки підтримували телефонний зв’язок, а потім у мене з’явилась сім’я, діти і було вже не до того.

Інколи я згадував про друга, думав, чим це він там займається, як живе, але коли питав про щось у матері, то вона сказала, що вони давно виїхали з міста.

Якось улітку ми з дружиною спланували відпустки і вирішили поїхати на море відпочити. Діти ще ніколи не бачили моря, тому всю дорогу раділи та пищали. Коли ми майже заїхали до Одеси, то я почув дивний стукіт в машині. Очевидно, що щось зламалось і з цим жартувати не можна. По картах знайшов найближчий сервіс і поїхав туди.

Мене відразу зустрів чоловік у робочому костюмі. Коли я підійшов ближче, то мало не впав. Переді мною стояв Коля. Ми були дуже раді бачити один одного, привітались, обнялись, розговорились.

Та часу теревенити не було, а обговорити потрібно було багато, тому давній друг дам нам контакти недорого готелю і запропонував зустрітися увечері у кафе біля нього.

По дорозі до готелю я не міг повірити, що такі збіги можливі, тішився за друга, який не тільки язиком чеше, а дійсно працює, заробляє гроші. Напевно, заробіток там у нього хороший, адже стояли дуже дорогі автомобілі.

Коли увечері під’їхав Микола, то я мало свідомість не втратив. Він вийшов з такої дорогої іномарки, я боявся уявити її вартість. За столом ми дізналися, що те СТО взагалі належить другу, а працює він, бо любить цю справу.

Ось тут я і взагалі рот відкрив. Виявляється, це не були порожні мрії та балачки. Можливо, такі розмови і допомогли йому правильно налаштуватись і досягти того, що він досягнув.

КІНЕЦЬ.