Ще навесні ми з моїм чоловіком Василем вирішили купити своєму єдиному синові квартиру.

Наш Микола вже майже два роки, як одружився, а й досі з дружиною живе в орендованій квартирі, на яку витрачають чимало коштів, віддаючи їх просто чужій людині.

Навесні ми дізналися, що скоро в нас буде онук, адже невістка чекає дитину, тому вирішили з чоловіком допомогти дітям з квартирою.

Ми з Василем поговорили з моєю мамою, вона сама жила в селі, щоб забрати її до себе у нашу двокімнатну квартиру, адже вона вже немолода, скоро догляд їй потрібен буде, а її хату продати. Мама погодилася. Хата у мами була гарна, тому ми розуміли, що й отримати за неї можемо чималу суму.

У нас з чоловіком були ще свої заощадження, адже гроші ми відкладали, ми їх багато років для сина відкладали, доклали гроші, які виручили від продажу маминої хати і стали шукати квартиру для сина.

Якраз тоді мені й зателефонувала моя рідна тітка Лариса, сказала, що вони свою квартиру продають, запропонувала купити, сказала, що продасть дешевше нам.

Квартира тітки була недалеко від нас, вона гарна за плануванням, простора, непоганий ремонт. Ми з Василем порадилися і вирішили купити.

Та у тітки Лариси була одна умова: вона ще просила пожити місяць в цій квартирі, ми маємо почекати, а потім вони з’їдуть.

Квартиру ми купили.

Відтоді минуло чимало часу, а тітка з сім’єю й досі там живуть. Вони планували переїхати в новобудову, квартиру купили якраз в столиці більшу, але щось там ніяк не можуть провести комунікації, тому родичі не можуть переїхати туди.

Тітка щодня виправдовується, каже, що грошей на оренду немає, а до дітей не хочуть їхати, в них онуки маленькі.

Виходить, ми їх шкодуємо, а що робити тоді нам? У нас теж скоро буде внук, діти й досі на орендованій квартирі, грошей їм не вистачає, ми свої вклали в купівлю квартири і з нами ще й мама живе.

Як правильно вчинити, щоб і нам було добре і родина не відвернулася від нас? Мені шкода їх, правда, але й сина і його сім’ю шкода. Що мені робити в нашому випадку?

КІНЕЦЬ.