Юля та Ігор вже декілька хвилин не хотіли вставати з ліжка. Нарешті сьогодні вихідний, і вони зможуть полежати й нікуди не спішити. От тільки пролунав дзвінок у двері. Жоден з них не хотів підійматися та відчиняти. І кому це не сидиться вдома у вихідний? Пара нікого не чекала в гості. А якщо щось важливе? Мабуть, треба таки подивитися.

Тоді Ігор вирішив підвестися та глянути, хто ж прийшов. Відчинив двері – перед ним стояли його тітка з дядьком. Тітка одразу кинулася до Ігоря та почала міцно його обіймати. Стала говорити, як сильно вони скучали за своїм любим племінником. Дядько ніяково дивився на хлопця.

– Ну доброго ранку. А що вас сюди занесло? – запитав Ігор, намагаючись сховати своє здивування.

– Що ти таке питаєш, синочку? Ти б запросив нас до хати, ми стільки тобі привезли. Зараз все тобі розповімо, – продовжила тітка, показуючи пальцем на великі сумки.

Юля також підвелася з ліжка, вона стала готувати для них сніданок. Серед усіх гостинців були й пиріжки, які Юля виставила на стіл. Дівчина тим часом ховала варення та закрутки в полиці.

– Юлю, не ховай так далеко все. Як ми з дядьком щось знайдемо потім? Доведеться вас будити. Ми ж з вами жити будемо! Свою квартиру ми продали, – Юля, почувши ці слова, вибігла зі сльозами на очах.
Ігор ледь не подавився від слів тітки.

– Ви жартуєте? – поцікавився Ігор.

– Ну добре, пожартували й досить. Ми до вас у лікарню. Не хвилюйтеся, я поживу у вас, поки дядькові робитимуть операцію. А потім обов’язково додому. Та й ти наш найближчий родич, квартиру ми тобі залишимо колись. Ігор аж з полегшенням видихнув.

Весь тиждень гостювання тітки став для Юлі справжнім пеклом. Вона звикла жити за своїми правилами. А от тітка не втрачала можливості її повчати. Особливо готувати улюблені страви їхнього племінника та прибирати.

І тільки після того, як відправили дядька з тіткою на потяг, пара з полегшенням видихнула. Нарешті вони знову житимуть вільним, безтурботним життям.

КІНЕЦЬ.