Ірина Сергіївна вже помила посуд після вечері, коли почувся шум вхідних дверей, що відчинилися. Вони з чоловіком схвильовано перезирнулися. У п’ятницю, пізно ввечері, вони точно нікого не чекали, тому обоє поквапилися до коридору.

– Синку? – здивовано вигукнула Ірина Сергіївна.

–  Привіт, батьки, – сухо привітався хлопець.

–  Привіт, – відповів Борис Михайлович.

–  Щось сталося, Андрію? – захвилювалася жінка.

–  Ні, мамо, все нормально. Я переночую у вас? – Андрій, вже знявши верхній одяг, подався до кухні.

Батьки поспішили за ним.

– Повечеряєш? – дбайливо запитала Ірина Сергіївна.

– Ні, не хочу, чаю налий будь ласка, – попросив син.

За чашкою чаю батьки випитали у свого давно дорослого і вже не перший рік одруженого сина, що привело його в такий пізній час до батьківського будинку. Виявилося, все до неподобства банально. Повертаючись із роботи, Андрій зустрів свого шкільного друга і вони вирішили з такої нагоди трохи посидіти у кафе. Але вийшло, що цим «трохи» вони не обмежилися і засиділися довше… Загалом до вечері його дружина не дочекалася. Коли він таки зателефонував і повідомив свою другу половину, де він і з ким, вона йому пояснила, що там він може й заночувати… Андрій, на таке несправедливе ставлення до себе, образився і поїхав до батьків.

Вислухавши промову сина, Борис Михайлович подивився на годинник — була перша година ночі.

– Гаразд, ранок вечора мудріший, давайте спати, пізно вже, – скомандував чоловік і вийшов із кухні.

Наступного ранку Ірина Сергіївна готувала синові на сніданок його улюблені вареники з сиром, які чоловік теж дуже любив. Вихідний день – поспішати нікуди, приємно побалувати своїх чоловіків.

Коли Андрій прокинувся, батьки чекали його на кухні. Настрій у молодої людини був уже набагато кращий. Він із задоволенням з’їв свою подвійну порцію і допиваючи каву, збирався піти ще поспати, але Борис Михайлович не поспішав вставати з-за столу.

– Поїв? – звернувся він до сина.

– Так, дякую, було смачно, – задоволено відповів Андрій.

– Ну й гаразд, а тепер збирайся.

– Куди?

– Додому

– Я не піду, — обурився Андрій, – мені дали зрозуміти, що можу додому не приходити. Віра мені більше не дзвонила, я теж не збираюся їй дзвонити. Чого я піду?

– Тобі скоро тридцять років, а поводиться як маленький, – дорікнув його Борис Михайлович, – збирайся і на вихід. Я б тебе ще вчора відправив, та пізно вже було.

Ірина Сергіївна глянула спідлоба на чоловіка, але тактовно промовчала.

– Я, на твою думку, не можу після роботи в п’ятницю зайти з другом у кафе? – образився Андрій.

– Напевно можеш, тільки ось ці всі питання, якщо ти одружений, треба з дружиною погоджувати, Віра ж чекала тебе вдома, вечерю приготувала…

– Ну зрозуміло, але ж я не щодня собі таке дозволяю. Ми з Олексієм вже сто років не бачилися, а тут випадково зустрілися.

– Ще раз тобі говорю – можеш і з Олексієм і з Михайлом і з ким завгодно зустрічатися, якщо твоя дружина про це знає і не проти.

– Я до вас за весь час сімейного життя тільки вперше прийшов, а ти мене виховувати взявся, підтримали називається, дякую, – ображено промовив син.

– Андрію, ми завжди тобі раді, але повір мені, ось це точно не привід, щоб не ночувати вдома, – стала на бік чоловіка Ірина Сергіївна.

– Ти думаєш, я не зустрічаюся з друзями чи не затримуюсь із роботи? Але я завжди попереджаю, щоб твоя мати не хвилювалася, – повчально сказав Борис Михайлович.

По бровах, що злетіли вгору, і трохи здивованого виразу обличчя Ірини Сергіївни можна було зрозуміти, що цей вислів викликав у неї масу суперечливих емоцій і легко було здогадатися, що далеко не завжди її благовірний попереджає про те де і з ким може затриматися після роботи. Але таке буває не часто, тож жінка не стала спростовувати слова чоловіка.

– Тобто ти вважаєш, що я винен? – Уточнив син.

– Ви обидва, ти – бо не попередив, а Віра – погарячкувала, пішла на поводу у емоцій. Тому йди додому і поговори з дружиною. Все, розмова закінчена.

Ображений Андрій швидко зібрався і пішов.

–  Борисе, може, не треба було так? Хай би побув трохи, зателефонували б до Віри, поспілкувалися, помирилися і пішов би. А то, раптом ще дужче посваряться?

– Ось тому, миритися вдома завжди треба, особливо поки ще молоді… – багатозначно промовив чоловік, – а якщо вони по батьках почнуть бігати, то сімейному життю скоро кінець настане.

– Ну, може ти правий, – погодилася з ним Ірина Сергіївна.

Весь день жінці було неспокійно. Коли вона таки зателефонувала синові ввечері, під приводом того, що її ноутбук останнім часом трохи “гальмує” і чи можна щось з цим зробити, задоволений Андрій повідомив, що вони з Вірою в гостях, тому мамину проблему він вирішить, як тільки буде можливість. Камінь із душі Ірини Сергіївни благополучно впав і вона задоволена, пішла готувати вечерю.

КІНЕЦЬ.