Моя мама з батьком не ладнали скільки я себе пам’ятаю. Кожен вечір вони сварились на кухні, думаючи, що ми з сестрою спимо. Але як можна було лягти спати, коли у квартирі крики та б’ється посуд. Маленька сестра ще не говорила, та думаю, на такому стресі заговорить не скоро.

А мені просто не було що сказати. Я просто інколи давав короткі відповіді, коли до мене звертались. Я не хочу, щоб мною хтось обтяжувався. Так зручніше. Вдень все поверталось навкруги своя.

Мама привітно посміхалась, батько збирався на роботу. При виході з квартири мама легенько цьомала тата в щоку та бажала гарного дня, ніби нічого й не сталося. Я міг тільки дивуватись. Хіба це нормально?

Мені було всього дванадцять років, але по відчуттю, ніби я старий дід, в якого за спиною десятки років важкого досвіду. Я любив гратись з сестрою. Навчати її новому. Вона так щиро раділа, коли я показував їй нові речі, іграшки. А мені це насправді давало стимул триматися.

Після чергової нічної сварки батьків я не витримав, та запитав, чому ж вони досі разом, якщо так невдоволені одне одним? Вони що, не бачать, як насправді їхні сварки впливають на Меланку та на нього?!

Сестра в чотири роки не говорить, і це нікого не турбує! В якусь мить я просто відчув відповідальність за свою сестру та її майбутнє.

Мене це не обтяжувало, ні капельки. Я хотів її оберегти від всіх нещасть та нічних криків. Батьки тільки здивовано переглянулись, типу не розуміють, в чому причина. А мене це тільки більше обурило. Я відчував себе дорослим з підлітками, які дістались до свободи.

В решті мій терпець увірвався. Я зібрав наші з сестричкою речі, посадив її на санки та пішов до бабусі. Нехай вона й живе майже в іншому кінці міста, але я туди дістанусь. У своєму віці я розумію, що батькам ми зайві.

Навіщо ж приводити на світ дітей, якщо не маєш наміру ними опікуватись. помучити? Чи тому, що у всіх є діти, то і нам треба? не потрібно так. Будучи дитиною я вже знесилений, а що ж чекатиме мене далі, у дорослому житті.

КІНЕЦЬ.