Діма з Ганною були стосунки вже рік. Він любив його так, що приносив уранці її улюблені квіти, писав довгі листи, наприкінці яких ставив ім’я, по батькові та прізвище. Вони сиділи поруч на лекціях і жартома вигадували імена своїм майбутнім дітям. Розлу чилися вони через якусь нісе нітницю.

Вони були на тусовці однокурсника. Катя пішла в іншу кімнату з якимось мер зенним хлоnцем у обтягуючій майці. І все, що побачив Діма, це те, що вони сиділи поряд і посміхалися. Діма був упевнений, що вони щойно поцілувалися. -Все зрозуміло, — скрикнув Діма. -Діма, Ти n’яний?

-Ні, але ти щойно зруйн увала наше кохання! Він почав говорити їй дуже rрубі та злі слова, які б пора нили її. Його було не зупинити. Але все ж таки вона спробувала. Діма відштовхнув її та пішов.

Але що робив Діма після цього? Він цілими днями чекав дзвінка від Каті. Вона мала зателефонувати, і сказати, що все це йому здалося, що вона дуже любить його і що вони будуть разом. А сам він не хотів дзвонити. Вона ж була вин на. Діма чекав місяць, другий, але вона не дзвонила.

Після закінчення університету він поїхав працювати в інше місто, одружився там, і повернувся до рідного міста разом із дружиною. Влаштувався на роботу в гарну компанію і почав заробляти пристойно. У них наро дилося двоє дітей. Протягом усього цього часу не було жодного дня, щоб він не згадав Катю.

Він все думав, чому вона не зателефонувала, і хотів порозумітися, адже він багато зайвого наговорив. Але вже пізно неможливо щось змінити, але поговорити він дуже хотів, адже так її любив. І раптом такий знайомий голос у трубці.

— Катю, це ти? -Так це я. — Боже, як довго я чекав на цей дзвінок! -Я Молодша Катя. Ви, мабуть, чекали на дзвінок від мами. — У тебе голос твоєї мами, як… як ви знайшли мій номер? Катя пояснила, що вона знайшла його листи, на кожному з яких так чітко було зазначено його дані, і кожну з яких мама так дбайливо зберігала.

Вона зрозуміла, що ці листи явно від дорогої для неї людини, про яку вона ніколи не розповідала. — Ось ти молодець! А як мати, як Катя? – Вона поме рла рік тому. Раk.

Він не мав слів. Усередині все перекинулося. -Катя, скажи мені, вона була щаслива? — Знаєте, я не певна. Ми жили вдвох. Тата я ледве пам’ятаю. Вона цілими днями працювала… Виба чте, мабуть, уже пізно… — Катя, прошу, не кидай слухавку. Я дуже любила твою маму. Розкажи мені про неї, прошу, я так довго чекав на цей дзвінок…

КІНЕЦЬ.