Мого сусіда звуть Денис. Так склалося, що він ріс си ротою, хоч мав батька. Коли хлопчик був маленький, він втра тив матір. А батько, певне, вирішив, що діти йому не потрібні і відвіз сина до nритулку. Сказав, що сам просто не зможе впоратися. Бабуся, дізнавшись про це, трохи не знепритомніла.

Відразу пішла та забрала онука до себе. Хлопчик намагався довести всім, що він слухняна дитина. Навіть у школі намагався добре вчитися та отримувати хороші позначки.

Потім зміг вступити до університету на державну форму навчання, а потім знайти престижну роботу. Коли Денису стукнуло двадцять чотири, він одружився.

На той час уже назбирав кругленьку суму. Тож із дружиною переїхали у власну квартиру. Одного ранку хтось задзвонив у двері. Дружина Дениса нікого не чекала, тож була здивована, побачивши незнайомця. — Добрий день. Ви до кого? — Запитала вона. – Я хочу побачити свого сина, – відповів той.

— Якого сина? У мого чоловіка немає тата. — Можна мені все ж таки почекати Дениса? Софія запросила його до квартири. Запропонувала гостю чай. Коли Денис повернуся до роботи, то не зрозумів, хто сидить на дивані. – Я – твій тато, – розгублено почав розмову чоловік.

— Папа? У мене немає тата. Все життя мене виховувала бабуся, але її вже немає в живих і рідних більше не маю. – Але ти мусиш мені допомагати, я наро див тебе. — А ти мені чим допомагав усі ці роки? — Я подам до су ду, і вони змусять тебе платити. — Іди подавай. І бажано якнайшвидше.

Денис зачинив двері і спокійним тоном сказав коханій, щоб гріла вечерю. — Добре, що пішов. Ще б трохи і я б поліз на нього з кулаками. Після цього випадку чоловіки не бачилися та не спілкувалися.

Мабуть, у старого навіть грошей на обіцяний су д забракло. Якби вони були, йому совість дозволила б позиватися до сина, якого колись виkнув, як непотрібну річ.

КІНЕЦЬ.