З Дариною ми одружені вже вісім років. Спершу жили у своє задоволення, а потім зрозуміли, що готові стати батьками. Так, чотири роки тому на світ з’явилась наша донечка.

Я натякав дружині, що не погано б було народити для нашої Катрусі братика чи сестричку, та вона навідріз відмовлялась. Казала, що вагітність далась їй не просто й знову жертвувати власним комфортом – бажання немає.

Мені довелось вдатись до крайнощів та поставити її перед вибором: або ми зважуємось на другу дитину, або розлучаємось. Вона пристала на перший варіант. Так я зрозумів, що наша сім’я для неї важливіша.

Душу переповнювало зворушливе очікування народження другого малюка. Я придбав величезний букет квітів та з нетерпінням чекав звісточки з пологового. Ми раділи народженню синочка і я сподівався на потепління стосунків між нами з дружиною. Але відбувалось усе навпаки.

Дарина не стала зразковою матір’ю, а попросила свою маму допомагати з немовлям. Навіть від грудного вигодовування відмовилась. Натомість записалась до спортивного клубу, як тільки з’явилась така змога.

Не раз, повертаючись ввечері додому, від неї пахло чоловічими парфумами. Я не хотів влаштовувати сцен ревнощів, зайвий раз її дратувати, щоб потім її поганий настрій якось відбивався на дітях.

Одного дня Дарина сказала, що збирається сходити з подругами у кафе. Доки вона у ванній приводила себе в порядок, на її телефон прийшло повідомлення. Я заглянув і не повірив своїм очам. Якийсь чоловіка написав: “Вже не можу дочекатись сьогоднішнього вечора”.

Ось тут моєму золотому терпінню настав кінець і я влаштував скандал. Дарина спершу виправдовувалась, потім сама почала кричати. А коли пристрасті трохи вщухли, перша підійшла, щоб помиритись. Пояснювала, що їй важко морально, що вона хоче отримувати чоловічу увагу, як колись, до того ж у нас маленькі діти й зараз не найкращий час, щоб розлучатись.

Я змирився та пробачив. Але дружина не змінила свою поведінку. Вона не виглядала, як заміжня жінка, дітей все частіше залишала на свою маму, а сама займалась власними справами чи проводила час у тренажерному залі.

Я довго терпів, але таке життя дуже виснажує. Тому вирішив подати на розлучення.

Нині у нас непростий та неприємний період: ділимо майно, вирішуємо з ким залишаться діти. Можна було до цього не доводити, але далі так жити я просто не міг і рано чи пізно це б все одно трапилось.

КІНЕЦЬ.