Тамара живе в шлюбі з Дмитром сьомий рік. Заміж вона вийшла ще зовсім молодою, бо вже чекала дитину, це була для неї теж несподіванка. Але вона щиро кохала свого Дмитра, тому була щаслива цій несподіваній новині.

Сам Дмитро мав якісь почуття до Тамари теж, але хто його знає, чи дійшло б до заручин, якби не новина про дитину.

Правду кажучи родина Тамару від шлюбу відмовляла, навіть знаючи про дитину, бо ніхто не вірив, що сам Дмитро серйозно хоче весілля, і що з нього буде гарний чоловік, тому не хотіли такого шлюбу, не вірилося нікому, що він щасливим буде.

Батьки сказали, що дитя самі виховати допоможуть, бо Дмитро не готовий до шлюбу, і не кохає її і це добре видно. Родина, правду кажучи, розуміла, що щасливої сім’ї з них не вийде.

Але кохала Тамара щиро і чути більше нічого не хотіла.

Але, на жаль, перші 4 роки шлюбу були для Тамари зовсім поганими. Дмитро жив собі щасливим безтурботним життям. Міг аж вночі повернутися додому, міг пів зарплати принести, а міг просто навіть забути продукти купити, коли в холодильнику взагалі нічого не було, навіть вечері з чого зготувати.

Тамара зрозуміла, що мама була права. Навіть поява дитини не змінила Дмитра. Та Тамара весь час надіялася, що чоловік все одно зміниться, він просто ще молодий, а з роками порозумнішає і все стане добре у них, адже не такий він вже поганий чоловік, бувають і гірші. Але, звичайно ж, дива не сталося. Батько не звертав на малюка рівно ніякої уваги, таке враження, що такий спосіб життя, сімейний, його не цікавив зовсім.

Але якось рік минав за роком, дитина росла, все, звичайно, змінювалося, але тільки зовсім не в ту хорошу сторону, в яку так хотіла сама Тамара, адже жінка сподівалася на краще життя.

З часом лише відносини ставали все гірше в сім’ї, Дмитро жив повністю своїм життям і робив що хотів, а Тамара робила все, щоб зберегти свою сім’ю і, як радили на форумах, “шукала причини в собі”: худла, записалася до спортзалу влаштовувала чоловікові смачні вечері при свічках, все робила вдома, працювала, сама займалася дитиною і покірно чекала, коли чоловік зміниться, не втрачала надії.

– Розлучитися з чоловіком завжди можна, – усім твердила Тамара. – Спочатку потрібно спробувати налагодити стосунки, зробити все, щоб зберегти сім’ю, щоб усі були разом, адже розлучитися найпростіше за все. А що далі? Все-таки у нас дитина маленька, ми несемо відповідальність і перед нею.

І бувають хороші моменти ж у них в сім’ї. Загалом Тамара, як їй не було б важко, до останнього плекала надію. Дмитро хоч для сина рідний батько.

Я вже як закінчувався четвертий рік їх спільного життя Тамара побачила свого чоловіка з іншою жінкою, у неї наче світ перевернувся, до неї стали доходити різні недобрі чутки. І тоді вона вперше подивилася на свого чоловіка зовсім іншими очима. Вона зібрала свої і дитячі речі і поїхала з дитям жити до своєї мами.

Дмитро продовжував жити своїм життям, лише телефонував інколи, він думав, що Тамара його ніколи не залишить, передумає і повернеться скоро. Але Тамара й не думала повертатися до чоловіка.

Поживши деякий час один, Дмитро зрозумів, що він може втратити і одного дня поїхав до тещі. Він щиро просив Тамару повернутися додому, обіцяв, що відтепер буде зразковим чоловіком, говорив, що кохає і більше ніколи не повторить помилки, яку зробив всього раз в житті і то була просто випадковість.

І Тамара повірила чоловікові, повернулася додому.

І Дмитро дійсно змінився в кращим чоловіком: став більше заробляти, гуляти з дитям, готувати їжу, допомагати дружині з прибиранням, водив по вихідних Тамару в ресторан.

Але змінилася сама жінка, тепер вона не відчувала тих щирих почуттів. В середині була пустка, вона за цей час не могла пробачити чоловікові зраду і не могла нічого з цим вдіяти. З часом почуття, до колись рідної людини, зникли зовсім.

І на сьомому році сімейного життя Тамара таки повідомила всім, що хоче розлучитися з чоловіком. Уся родина не могла зрозуміти в чому справа і щиро дивувалися її рішенню. Адже чоловік дуже змінився, став зразковим сім’янином.

Приходила мати до Тамари, просила, плакала, та жінка настоєна рішуче, не хоче вона більше жити у такому шлюбі, не може вона жити у такому шлюбі. Хіба можна таке пробачити?

А я рахую, що потрібно вже й далі жити разом, адже чоловік дуже змінився, покаявся, став гарним батьком. Якщо стільки років чекала цього, то хіба нормально зараз кидати чоловіка самій?

Джерело