-Ніколи! Чуєш, ніколи більше не проси мене їздити до твоїх батьків! А знаєш чому? Та тому що я туди більше не поїду! – мало не плачучи, сказав Насті чоловік Ігор, повернувшись додому. При цьому обличчя в нього було таке, що жінка аж здивувалася.

Чоловік лежав на ліжку, відвернувшись до стіни і напружено дивився в телефон.

-Ігоре, що сталося, давай поговоримо, га? – погладила вона його по плечу. Він різко розвернувся.

-Що я такого їм зробив? За що вони мене так невзлюбили? Ось тато твій, за що? – він сумно дивився їй у вічі. – Настя, правда, я намагався налагодити стосунки і таке інше, але видно не доля. А їздити до них, коли тебе так ображають, це вже ні… Правда.

…Настя з Ігорем одружені сім років. Виховують сина Михайлика, йому п’ять. Живуть добре, дружно. За темпераментом вони дуже різні. Настя має бурхливий та емоційний характер.

Щоб їй не втриматися, достатньо однієї маленької причини. Ігор, навпаки, дуже врівноважений та розважливий. Говорить завжди спокійно і тихо. Тобто схема плюс – мінус у них спрацьовує ідеально.

У Насті є старша сестра та молодший брат. Тому забезпечити житлом кожного батьки, які мають середньостатистичний заробіток, не змогли. Старша вийшла заміж і вони з чоловіком, трохи поживши на орендій квартирі, взяли іпотеку. А молодший брат Насті ще не одружений та продовжує жити з батьками.

Маючи при цьому статус такого собі ледаря. Роботу, як і дівчат, змінює наче рукавички. Як не спитаєш його про справи, він у вічному пошуку… Пошук роботи і нареченої. Останню бажано з житлом та при грошах.

У цьому плані батьки за Настю мали порадіти. Зять то трапився далеко не бідний, а з приданим. Ігор ще до одруження мав квартиру, хоч і однокімнатну, машину та рахунок у банку.

Одружившись із Настею, вони продали однокімнатну і взяли в іпотеку двокімнатну. При цьому виплачували кредит без особливих зусиль – робота Ігоря дозволяла і іпотеку платити, і дружині вдома сидіти з дитиною, і жити безбідно.

Але батьки чомусь були не раді. Мало того, Ігор їх страшенно дратував. Причина? А її не було. Роздратував просто своїм існуванням. Не так сів, не там підвівся, не то сказав, не так подивився. Ось і сьогодні нічого нового не сталося. Все як зазвичай.

Батько Насті зателефонував напередодні та попросив зятя допомогти на дачі перестелити дах на альтанці. Самому незручно, а любий синок кудись від’їхав, на черговий “пошук” мабуть.

І Ігор, будучи людиною чуйною, охоче погодився. Настя, почувши про це, зачаїла в надію – а раптом на ґрунті загальної трудової діяльності два її найближчі чоловіки помиряться, а ще краще потоваришують.

Але надія її розтанула, коли вона години через три побачила на порозі свого чоловіка. І він був не просто засмучений. Зазвичай спокійний і врівноважений, він був розгніваний.

-І дошку я тримав не так! І шурупи не ті подав! І повільно ходжу! І взагалі, нічого не вмію… – повторив він слова родичів Насті.

А ввечері зателефонувала мама. І голосом, що не терпить жодних заперечень, констатувала:

-Чоловік то твій помічник той ще. Кинув все, батька образив і поїхав. Подумаєш, батько йому зауваження зробив. Перетерпів би, не дівчинка ж з інституту.

Батько старший, мудріший, його слухати треба. Так, він у нас із характером. Ну нічого, зять молодший, промовчав би, нічого б з ним не сталося страшного. Зате хоч чогось навчився б. Одне слово зять – нчого взяти. Тільки й вміє, що командувати, а робити насправді нічого невміє.

-Мамо, ви нормальні взагалі? Ігор приїхав допомогти, а тато його ображати став. І ти туди ж.

-Настя, дочко, ти що ж це, за чоловіка значить свого заступаєшся, і проти батька йдеш? Так виходить? Тільки чоловіків багато може бути, а рідний батько, він один на всьому білому світі! Не забувай цього, доню! – заспівала мати свою пісню.

-Ага, ти, мамо, значить за свого чоловіка заступаєшся, а я за свого не можу? Так виходить? – почала злитися Настя.

-Та що ж ти порівнюєш, батька нашого та чоловіка свого? Ви ще поживіть з наше, а ось потім… – не вгамувалася мати і Настя зрозуміла, що доводити тут щось марно. У кожного своя правда.

На цій ноті сварка не вичерпала себе. Батьки образилися. Мама Настю назвала невдячною, сказала що вона ще зі своїм чоловіком намається. А тато сказав, що нехай потім не вдає, що вони їй не говорили. І не попереджали!

А що говорили та навіщо попереджали… І головне про що? Ось цього Настя не може зрозуміти. І що не знає.

З одного боку батьки та сестра з братом, які тут же прийняли бік тата та мами, благополучно але забувши про все добрее, що вони отримали від її чоловіка. І це добре і обчислювалося у духовному, і у грошовому еквіваленті. Сестра навіть подзвонила їй днями.

-Я звичайно, Настя, не знаю, але думаю, що Ігорю потрібно вибачитись перед батьками. А то прямо Капулетті з Монтекками виходить, – плутаючи все на світі, авторитетно заявила сестра. Тут Настя взагалі не знала що й сказати…

З іншої сторони стояв її коханий чоловік, який вийшов без вини винен…

-Ось що мені робити? – Настя зателефонувала старій подрузі, яка за сумісництвом часто виконує роль її сімейного порадника. – З чоловіком розлучитися чи з батьками стосунки порвати? Ось скажи.

-Настя, Чоловік твоя сім’я. Батьки також сім’я, але вони не головна гілка. Коли жінка виходить заміж, її сім’я – це чоловік і діти. Батьки – це батьки.

В них своє місце. І ти маєш дати їм це зрозуміти. Дати зрозуміти, що ти вже доросла дівчинка і маєш право на особисте життя. І маєш право за це своє життя заступатися.

Потрібно поговорити. Так, розмова буде нелегкою, але саме все це не розсмокчеться. Не налагодиться. Розумієш?

Настя поклала слухавку і задумалася. Звичайно подруга має рацію – саме нічого не налагодиться. Напевно, дійсно, днями треба поговорити з батьками і розставити всі крапки над i. З цією думкою Настя вирушила на кухню смажити для своїх улюблених чоловіків млинці.

Неприємності неприємностями, а сім’ю треба годувати. І суботні млинці ніхто не скасовував… А до батьків вона з’їздить завтра, у неділю. І обов’язково поговорить. Але не сьогодні…

КІНЕЦЬ.