Сьогодні я стала свідком справжньої бабської сварки. Поки я намагалась відкрити свій поштовий ящичок, почула, як бабульки, які сиділи під під’їздом, намагались вжалити одно обдну чим сильніше.

Сиділо їх там всього троє.

Одна була ну справжня язва, інша більш-менш адекватна, а третя ніби партизан – збирала дані, хто куди та чому йде.

– Орисько, а ну не починай! ти за молодості спідниці носила мало не вище носа, а тепер щось говориш за дівок, які шорти короткі одягають!

– от не треба мені тут. Носила, коли дурна була. тепер не ношу, бо розуму набралась.

– а може, все-таки не носиш, бо стара й трухлява, як пень?

– хто стара?! яя стара?! та я молодша від тебе на п’ять років! побійся Бога, Степанівна!

– ой та годі тобі. Я ще тобі фору дам. Он вчора з чоловіком познайомилась в супермаркеті, на каву запросив. Тебе давно хто запрошував?

– давно. Бо каву п’ю вдома. Хватило розуму чоловіка собі нормального за молодості знайти.

– то був камінь в мій город? – запитала третя. – зате я маю три квартири, свій салон краси та шкіру майже без зморшок. Чого не можу сказати про вас двох. Он, по зморшкам можна порахувати скільки вам років. Точно пеньки старі!

– ну на таке вже і образитись можна. ти, певно, носила найкоротшу спідницю за молодості з нас трьох, ге?
– rе!

Жінки розсміялись так голосно та щиро, що я мимоволі й сама посміхнулась. Все ж, не всі старенькі такі противні, та причитають, що життя їхнє не вдалось, бо хтось не дав. Ці троє яскравий приклад, якщо не хочеш заміж – працюй. Хочеш заміж – будь готова, що все буде не так, як ти собі намріяла в голові.

КІНЕЦЬ.