Правду кажучи, я не знаю вже, що й робити потрібно в цій ситуації, що склалася в нашій сім’ї останнім часом, – говорить моя знайома Валентина, – здавалося, що з часом тільки краще буде у нас все складатися і горизонти нові з’являться для гарних надій та мрій, і перспективи хороші на майбутнє. А прийшли до того, від чого й пішли, навіть ще й сумніше стало, про що й не сподівалася.

Суть вся в тому, що Валентині нещодавно виповнилося 38 років, вона заміжня жінка вже 15 років,

Зі своїм чоловіком Данилом вони були знайомі ще з інститутської лави, можна сказати. І її Данило був, що називається, справжньою зіркою університету: такий собі спортивної статури, відмінник, активний юнак, який завжди був у центрі уваги.

Саме тоді Валентина всерйоз вважала, що витягнула щасливий квиток у майбутнє життя, який трапляється не кожній жінці: занадто багато було претенденток на те, щоб стати дружиною Данила.

– Везе ж тобі, Валентино, – заздрила подружка Оксана незабаром після їх випуску, – весілля через місяць, з житлом проблем у тебе ніяких немає, Данила мало не від дверей універу на роботу хорошу чекали і відразу на дуже хороша заробітна плата і відмінну посаду, а тут – повна невизначеність.

Валентина тоді і сама за себе раділа, навіть не вірилося їй у своє щастя. Чоловік непогано влаштувався працювати, вона начебто теж знайшла місце в цьому житті, його батьки залишають їм бабусину двокімнатну квартиру, білу сукню весільну вже вибрано, кільця куплені.

І Данила вона щиро любить, і це взаємність у них. А потім почалося буденне життя.

Ні, чоловік Валентини не “показав» себе у всій красі під час її декрету з сином, а потім і з донькою, адже склалося так, що сама Валентина сиділа в декретах 6 років, адже їх діти народилися з різницею рівно в 2 роки і 11 місяців.

Дружина завжди гарно займалася малюками, чоловік стрімко ріс по кар’єрних сходах, тато й мама Валі не могли натішитися своїм діловим зятем, батьки Данила онуків теж дуже обожнювали.

– Поки я сиділа вдома в декреті з дітьми, – згадує сама Валентина, – виявилося, що і на роботу виходити мені нікуди: на жаль, закрилася моя фірма, у важкі часи не вистояла вона, так що робоче місце я шукала заново, вдумливо і не поспішаючи.

– Немає потреби влаштовуватися в першу-ліпшу роботу, – був переконаний мій чоловік, – останній шматок хліба не доїдаємо. Так що шукай роботу, щоб вже й цікаво, і з дітьми було без проблем сидіти: відпроситися, на лікарняний піти, або взагалі відпроситися за сімейними обставинами.

І Валентина знайшла роботу недалеко від свого будинку. Робота була не дуже прибутковою. Жінка трохи хвилювалася за те, як вона впорається після довгого домашнього періоду, який вона просиділа вдома, але вже через місяць з подивом зрозуміла, що справляється досить таки непогано з роботою, їй все легко вдається, дійсно, великих труднощів і проблем зовсім не було.

– І в принципі здивувалася, – зауважує Валентина, – за що нашому персоналу гроші платять, нічого важкого ж майже не робимо. Мені навіть нудно стало так працювати.

Колеги застерігали новеньку від зайвого завзяття, дивилися інший раз і косо, але начальство таку старанну свою працівницю помітило. І вже через пів року після виходу Валентина отримала перше серйозне підвищення, а потім ще і ще.

На той час, коли в перший клас пішла і її молодша дочка, на роботі пройшла реорганізація, контора стала філією більшого підприємства, половину персоналу, в основному вже людей немолодих, звільнили, решті підвищили зарплату, а Валентина цю філію сама й очолила.

– З дітьми особливих проблем і не виникало, тим більше, що мама моя взяла на себе майже усі турботи привести-відвести і погодувати онуків, вона вже на пенсії була, – продовжує Валя, – а ось з чоловіком почало творитися щось недобре.

Данило не докоряв свою дружину в тому, що вона стала отримувати більше за нього, навіть зрадів: мовляв, тепер і йому не треба жити в такій напрузі, раз турботи про сімейний бюджет лежать не тільки на його плечах. Радів, що йому стане легше жити і хвилюватися за заробітки перестав.

– Спочатку якось ніби трохи знітився, – згадує Валентина, – а потім оголосив: йду з роботи я, відпочити трохи маю право теж, набридло мені жити в такому темпі, так втомився за всі ці роки.

-Я так довго не міг собі дозволити навіть нормально відпочити, завжди був у мене такий складний та  важкий робочий графік, – заявив Данило своїй дружині, – а тепер зможу вибрати щось до душі. Нехай і не роботу з великою зарплатою. Загалом звільняюся я, відпочину добре, а потім щось шукатиму для себе.

– Ну втомився чоловік, – підтримала зятя мама Валі, – зрідка навіть корисно змінити сферу діяльності, колишня робота втомила геть його, вона для нього стала рутиною.

– Але він же нічого не змінив взагалі, – виправдовується Валя, – вже пів року, як лежить на дивані рівно, ліниво гортаючи вакансії і іноді дзвонить туди по телефону. Навіть на співбесіду ходив, раз 6 за весь цей час. Ні, грошей нам вистачає на життя, звичайно, добре, що зарплата у мене хороша, економимо зараз на всьому, але мені прикро: нічого не хоче, ні до чого не прагне.

– Ти ж сиділа вдома, – згадує Данило дружині своїй на її докори, – я ж тебе ні словом не дорікнув, а сам усім вас забезпечував багато років підряд.

– Але я сиділа вдома не по волі своїй, – виправдовується Валентина, – поки діти були маленькі. Я ними займалася, побутом. А ти чим? Чашку за собою не помиєш, котлети заморожені вже готові не підсмажеш. Що вже говорити, дочку зі школи до цих пір призводить моя мама, а уроки у дітей перевіряю я. Я, хоч і вдома була, але з ранку до вечора крутилася, не присідаючи жодного разу.

Сказати на це Данилові нічого, зате на сторону сина несподівано встали його батьки.

– Дружина сама винна в тому, що так склалося у сім’ї, – вважає свекруха Валентини, – поки він відчував себе головним, відповідальним за родину, у нього був інтерес працювати і заробляти. А потім ти вирішила свою кар’єру робити. А в родині першу скрипку має грати хтось один. Ось і чоловік відійшов на другий план, зроби висновки, інакше ситуація не зміниться. Син точно ні в чому не винен, подумай, чи правильно вчинила ти.

– Які висновки? – не розуміє Валентина, – Мені сісти вдома, щоб чоловік взявся за роботу? А якщо він не знайде нічого хорошого з гарною зарплатою після трьох майже років сидіння вдома, то на що ми будемо жити вчотирьох, та ще й з дітьми-підлітками? Я вже не кажу, що Данило своєму синові дає нехороший приклад для наслідування. Такий перспективний чоловік цілими днями сидить на дивані просто. Цілими днями з дому не виходить.

Поговорити подружжю практично нема про що. Всі теми зводяться до одного, до того, що Олексій не працює.

– Так залишай ти його, – радить та ж інститутська подруга жінці, – бачиш, конкуренції з дружиною не витримав, бідненький. Валіза без ручки, а таким перспективним чоловіком здавався колись.

Так, матеріально Валя не програє зовсім в разі розлучення, навіть з урахуванням того, що доведеться щось купувати з житла собі і дітям, нехай і в кредит. Але зробити цей крок жінка не може: шкода проведених разом років, шкода тих перспектив, які колись були у чоловіка. І як допомогти чоловікові, поки теж не придумала, адже людина він, загалом непогана.

Невже для того, щоб Данило повернувся до колишнього життя мені доведеться піти з роботи? – не розуміє вона. – Але і мені хочеться відчувати себе людиною, а не домогосподаркою і кухаркою, або йти на якусь копійчану роботу підлоги мити, зате чоловік буде задоволений і господарем себе відчувати, бо більше заробляє він. Я теж вже не хочу сидіти вдома, я звикла гарно заробляти, чому я маю кидати цю роботу?

Хто має змінитися: я чи чоловік?

КІНЕЦЬ.