Анна зайшла в потяг, який прямував до Одеси. Нарешті омріяний відпочинок. Вона увесь рік мріяла про цю поїздку. Планувала відвідати старовинні вулиці, позагоряти на сонці. Вона ще жодного разу не була на морі. Тому ця поїздка точно має вдатися. У неї було чимало планів, як вона проведе цей відпочинок.

Воно й не дивно. Її батьки не мали змоги возити дочку на відпочинок. Коли Анна повідомила їм, що їде, мама з татом з радістю проводжали її. Їхня дочка заслужила.

Анна зайшла в купе. Напроти помітила велику клітчасту сумку. Дівчина здивувалася. З такими сумками мало хто зараз ходить. Того, кому вона належить, не було. Анна вирішила, що власник чи власниця сидить в іншому купе. Як це люди не бояться залишати свої речі без нагляду. Добре, що Анна на місці, тож пригляне. Потяг рушив, провідниця принесла постіль. Дівчина постелила, адже так зручніше.

До Анни в купе так ніхто і не знайшов. Дівчина заснула, а потім крізь сон почула дивний писк. Анна здригнулася. Мабуть, здалося. Потім знову настала тиша. Анна лягла з надією заснути, як раптом той самий звук повторився. Дівчина аж підскочила з переляку. Згодом цей писк замінив дитячий плач. Анна ніяк не могла зрозуміти, звідки долинає плач. Підійшла до сумки, розстебнула її та здригнулася. Такого вона не очікувала побачити.

У сумці був малюк. Маля почало плакати ще сильніше. Анна пішла за провідником. Вона почала розповідати про дитину, але провідник не міг зрозуміти, про що йде мова. Вони прийшли до купе.

Провідник аж руками сплеснув. Вони підняли малюка. Поруч був пакет з памперсами та харчуванням для немовляти. Анна передягла малюка, провідник тим часом приніс води, щоб розбавити суміш та нагодувати дитину.

Це була дівчинка. Красива та мила. Що ж за мама могла покинути свою дитину. Тоді вони викликали працівника поліції. Він прийшов за декілька хвилин. Почав розпитувати Анну, як вона помітила дитину.

Провідник пригадав, як бачив підозрілу дівчину, яка заходила у вагон з сумкою. Занести сумку їй допоміг чоловік із сусіднього купе. Тоді вони пішли до того чоловіка. Він міцно спав. А коли прокинувся, то все розповів:

– Я просто допоміг дівчині віднести важку сумку. Що там було всередині, невідомо. Та я навіть уваги на це не звернув.

Всю ніч Анна просиділа, тримаючи малюка на руках. Коли він заснув, вона боялася зайвий раз поворухнутись, щоб дитина не прокинулася. Чоловік, котрий допомагав нести сумку, також сидів поруч з Анною. Звали його Віталій. Так вони познайомилися.

Малюка віднесли до поліції. Віталій, як і Анна, їхав на відпочинок. Тож житло вони винайняли в однієї людини. Вона саме здавала дві кімнати, куди вони й поселилися. До дівчинки Анна та Віталій навідувалися щодня. Цікавилися місцем перебування біологічної мами дитини. Так вони здружилися. Анна та Віталій проводили разом час, відпочивали, їздили на екскурсії. Через два дні маму дівчинки таки знайшли. Провідник впізнав ту дівчину, котра тоді занесла сумку в купе. Нею виявилася неповнолітня. Вона вирішила позбутися дитини. Боялася реакції батьків.

Додому Анна та Віталій поверталися як пара. Вони вирішили створити сім’ю та зайнятися всиновленням дівчинки. А як склалося їхнє подальше життя, це вже інша розповідь.

КІНЕЦЬ.