Я ніколи не втручалася в особисте життя сина. Захар відколи пішов навчатися й переїхав жити до міста має повну свободу дій. Я знаю, що є матусі, котрих хлібом не корми – дай покерувати. Особливо, коли це стосується вибору майбутньої невістки. Сюди я тим паче не втручалася. Це вибір Захара, нехай дивиться, йому з нею жити.

Зі своєю невісткою Світланою я познайомилася напередодні весілля. Мабуть, навмисне відтягували, щоб у мене просто вибору не було. До весілля залишалося 2 тижні, не могла ж я влаштувати скандал, що дівчина не підходить синові чи мені не до вподоби.

Свєта виявилася досить приємною співрозмовницею. Розповіла про своє життя, попередні невдалі стосунки. Ми обговорили деякі питання, що стосувалися підготовки весілля. Дівчина вона не дурна, знала, як сподобатися. Не мовчала, й мене розпитувала про різні речі. Можна сказати ми знайшли спільну мову. Захар був задоволений.

Після весілля син та невістка не захотіли переїздити жити до мене. Мешкаю я у селі, а в них обох робота у місті. Кожного дня добиратися туди й назад важко. Винаймати квартиру дорого, тому діти переїхали жити до батьків Світлани. Я не заперечувала, оскільки знала, що вони кожну копійку на власне житло відкладають.

Згодом подружжя приїхало до мене на гостину. Я приготувала святковий стіл, заздалегідь спакувала їм торбу з харчами. Діти приїхали з радісною новиною – я стану бабусею. Час пролетів дуже швидко й Світлана народила хлопчика. Назвали Артемком. Приїздити часто до них в гості не було можливості. Тим більше, що жили вони біля сватів. Місця обмаль.

Оскільки допомогти фінансово я не могла, то компенсувала все продуктами. Кожного літа Захар та Світлана приїздили до мене відпочити. Їхали додому з набитим багажником: картопля, морква, цибуля, бурячок, консервація, молоко, домашній сир.

Я давала все те, що сама мала. Коли Артемко підріс, онука відпускали до мене на все літо. Канікули хлопчик проводив зі мною. Захар та Світлана могли займатися власними справами.

Перед початком навчання я відвозила онука назад до батьків. Останнього разу Світлана повела мене до великого торгового центру. Порівняно з нашими маленькими магазинами, тут могло вміститися пів села. Очі розбігалися від всього того розмаїття, що тут пропонували.

Я, як з опалу, понабирала різних дрібничок додому: стаканчики, вінчики, формочки, лоточки. Набрати набрала, а про ціни геть не подумала. На касі, коли сказали суму, мало не зомліла. Добре, що невістка була поруч й розрахувалася за мене. Мені стало якось незручно, але Світлана сказала заспокоїтися, мовляв, потім розберемося.

Додому я повернулася з купою всякої всячини й боргом у розмірі 1000 гривень.

Наближалися зимові свята. Я знала, що діти з онуком приїдуть до мене на Різдво. Готувалася декілька днів. Старалася приготувати улюблену страву кожного гостя. Звісно ж і подарунки заздалегідь придбала. Синові вирішила нічого не купувати, дати гроші. Вони їм зараз необхідні.

Прибули мої гості ще з самого рання. Допомогли мені накрити на стіл та впоратися по господарству. Ввечері ми сіли до святкового столу. Гарно провели час, багато розмовляли. Світлана знову мене порадувала новиною про свою другу вагітність. Влітку уже будемо бавитися. Я вручила гостям подарунки, синові гроші. Усі залишилися задоволені.

Наступного ранку ми всі поснідали й син з невісткою збиралися в дорогу. Я спакувала їм усе, що залишилося з приготувань. Артемко уже сидів в машині, Захар пішов відкривати ворота. Світлана підійшла до мене, я думала, щоб попрощатися, але невістка запитала, коли я думаю повернути їй борг.

Я хотіла крізь землю провалитися. Невже вона не бачила, що я дала гроші сину. Крім того, усі ці приготування та подарунки для них з Артемом влетіли мені в добрячу копійку. Дві пенсії витратила. Й після всього у неї повернувся язик таке запитати. Відповісти я не встигла, бо повернувся Захар. Діти поїхали, а я залишилася стояти на ґанку.

От тепер думаю собі, яку невдячну невістку маю. Розповісти сину про цю ситуацію якось незручно, але й такої суми у мене на разі немає. Й позичити ні в кого, свята ж.

КІНЕЦЬ.