Якось я гуляла містом і побачила в саду чоловіка свого давньої подруги Іри. З Ірою я знайома ще зі студентських часів, ми близько спілкувалися. А потім вона вийшла заміж, наро дила і почала ще рідше спілкуватися, часу не вистачало. Я хотіла підійти і привітатись з її чоловіком, запитати, як справи в Іри

. Але потім різко зупинилася і сховалася за найближчим деревом. Я побачила щось таке, що в мене аж у роті все пересохло. До чоловіка Іри підійшла якась молоденька дівчина, кинулася до нього в обійми і почала цілувати.

Чоловік притискав її до себе, не хотів відпускати. Я стояла як укопана. Навіть не знаю, що я відчувала в собі. Це ж не мій чоловік, але було так огидно за Іру.

І ось якраз через пару днів мені зателефонувала Іра, сказала, що дитину вже віддала до садка, хоче зі мною зустрітися. Я прийшла до кафе, Іра виглядала не дуже добре.

Вона розповіла, що останнім часом повністю доглядає лише дитину, забуваючи про чоловіка. Вона перестала стежити за собою, але зараз хоче все відновити, бо з’явилося багато вільного часу. Я слухала Іру, мені було її дуже шkода, я хотіла розповісти їй правду, але боялася. Про те, набралася сміливості та сказала. Іра слухала мене з широко розплющеними очима, потім заnлакала і втекла з кафе.

Я намагалася зв’язатися з нею, але Іра не відповідала на мої дзвінки. Тоді я прийшла до неї додому, бо хвилю валася за її статки. На моє здивування, Іра прогнала мене, сказала, що я їй зіпсувала життя. Я спитала, а що я взагалі зробила? Адже я розплющила їй очі на правду.

Но Іра сказала, що вона роз лучилася з чоловіком і грюкнула дверима. Потім через знайомих дізналася, що Іра сподівалася ще якось виправити ситуацію з чоловіком. І якби я не сказала про його зраду Іра нібито мала шанси. Я вважаю, що зробила все правильно, бо не можна жити із зрад ником.

КІНЕЦЬ.