Ганна Олександрівна – жінка проста, а тому каже все, що думає, без приховування та хитрощів. Коли молодший син, Сергій привів познайомити її зі своєю нареченою, та їй одразу сподобалася. Хороша дівчинка, симпатична і спокіна. Вона, трохи помилувавшись невісткою видала:

– Яка дівчинка чудова, – і звертаючись до сина, додала, – як тобі вдалося вмовити її вийти за тебе заміж? Видно ж, що ти ще розуму не набрався, і ще довго не подорослішаєш.

Від цих слів Марині раптом стало неймовірно добре. Свекруха запросила на кухню невістку і почала випитувати, як познайомилися, як жити планують, де працює невістка і хто її батьки.

Відповіді на цю чергу питань Ганну Олександрівну цілком задовольнили. Не обдурило чуття, гарна дівчинка, самостійна. І те, що син у неї є, то це навіть добре, внуку точно будуть.

Ще раз переконавшись, що до питання спільного життя син підходить ґрунтовно і рішення його тверде, благословила їх. Але при цьому сказала, що якщо все добре обдумали, то шляху назад немає, тепер жити разом до самого кінця

– Якби ви самі були, ще був би варіант, а дитині часта зміна батьків ні до чого. – І суворо попередила, що без хлопчика більше їх до себе не пустить. Не годиться дитину на чужих людей лишати, коли тут бабуся живе.

А коли сусідки стали їй на невідповідність молодому й гарному синові такої дорослої і вже з дитиною жінки вказувати, то Ганна Олександрівна роти швидко їм позакривала, гріхи їх  молодості їм нагадавши.

Степана Ганна Олександрівна дуже любила. І не перестала любити, коли з’явилася рідна онука. У сварках із матір’ю завжди на боці онука була. А у сварках сімейних на боці невістки.

Тож для Марини вона стала найкращою подругою. Коли раптом Сергій їхав у відрядження, Марина не до своїх батьків йшла, а до свекрухи. Вони балакали на кухні годинами, Ганна Олександрівна про себе розповідала. Марина про себе, Сергія, Степана, проблеми в сім’ї та на роботі. Вчилася ставити нове тісто і швидко гладити постільну білизну.

Коли Марина дізналася, що її коханий Сергійко зраджує, вона до свекрухи пішла, навіть не сумніваючись, що та її сторону підтримає. Ганна Олександрівна її вислухала і каже:

– Ти почекай, Марино, поспішні рішення не роби. Ти з Сергієм говорила?

– А що розмовляти, коли ця його коханка мені дзвонила. Сказала, що давно зустрічаються. Та й сама помітила, що Сергій змінився. В очі не дивиться, якийсь втомлений став.

– Тому й треба поговорити. Ти знаєш, чому я з батьком Сергія розійшлася? Ось через це, через недомовленість. Він на заробітки у Київ почав їздити, а я з дитиною маленькою тут залишилася. Добре жили, тільки коли я вирішила за чоловіком їхати, він якось став час відтягувати. Начебто не радий, що ми разом житимемо. Мене це насторожило. А тут ще мої подруги стали плітки всякі приносити. То один чоловік загуляв, то другий. Я взагалі місця собі не знаходила. А потім подзвонила мадам якась, запросила до телефону Бориса, він поговорив із нею і одразу веселий став, окрилений. Я запідозрила, що це точно вона. І коли знову почала розмову про переїзд, він грубо відповів мені. Загалом, поки він був на заробітках, я обдумала все і на розлучення подала.

А через багато років дізналася, що ця жінка квартиру йому шукала, для нас. Не хотів Борис у вагончик везти дружину з дитиною.

– А чому ж ви не зійшлися пізніше?

– Коли я дізналася про все, пізно було. Я ж поспішила, від образи роман закрутила, навіть не роман, так, невеликий флірт, з однокласником чоловіка. Борис подумав, що через нього я на розлучення і подала. Так і розійшлися. Зараз, звісно, спілкуємось. Борис одружився, діти в нього. Тож власними руками я своє щастя зруйнувала.

Вдома Марина готувалася до розмови з чоловіком, слова добирала. А ближче до вечора свекруха подзвонила:

– Ха, Маринко. Не подзвонить тобі більше ця «коханка». Ти уявляєш, їй лише двадцять років! Що вона там про себе уявила? Загалом, я їй все сказала і про неї і про сина мого.

– Отже, він винен, – безнадійно запитала Марина.

– Звичайно, треба було від початку її послати подалі. Коротше, вони на корпоративі сиділи поруч, він доглядав її, танцювати запросив. Так вона собі і надумала всякого, чи то по молодості, чи як. Фліртувати з ним стала, а він бігав від неї. Тому сумним був і втомленим.

– То у них, мабуть, щось було після цього корпоративу? – невпевнено спитала Марина. Ганна Олександрівна засміялася.

– Не хвилюйся, сонце моє, мама все дізналася. Після корпоративу їхній автобус їх по домівках розвіз. Сергій твій трохи за північ повернувся. Тож час збігається.

Марина поклала слухавку і подумала: золота у мене свекруха. Тільки через неї слід було заміж за Сергія виходити». І пішла на кухню готувати вечерю – котлетки за новим рецептом улюбленої свекрухи.

КІНЕЦЬ.