Тетяна накрутила голубців, зробила салатик, дістала сметанку й накрила на стіл.

Раптом почувся звук ключа в замку і на порозі зʼявився її чоловік Микола.

– Ой Микольцю, привіт! – кинулась до нього Тетяна. – А я тут голубців накрутила, мий руки й сідай до столу!

Микола якось дивно глянув на Тетяну і мовчки сів за стіл.

– Тетяно, я маю тобі дещо сказати, – раптом почав він. – Я йду від тебе… У мене є інша жінка і вона чекає від мене дитину.

Тетяна аж присіла від несподіванки.

– Так що виходить, весь цей час ти жив на дві родини? – запитала ошелешена таким сюрпризом жінка.

– Тепер це не має значення! – з викликом відповів Микола.

– Ах, не має! – сказала Тетяна і спокійно пішла збирати його речі.

За кілька хвилин Тетяна викинула дорожню сумку й валізу з речами Миколи у коридор. Зрадник у цей момент незворушно попивав на кухні каву.

– Ах, так, вибач, чашечку твою забула! – сказала Тетяна, забрала в нього чашку, вилила каву і кинула її в сумку.

Микола стояв мовчки, забувши всі слова на світі, і тільки кліпав білими віями.

– Все! – вклонилася Тетяна. – Концерт закінчено! До побачення! – і вона вказала Миколі на двері.

І тільки коли його кроки затихли десь унизу, а під’їздні двері голосно гримнули, Тетяна дала волю сльозам…

…З того часу минуло два роки. Два роки туги й самотності. Практично у кожному чоловікові, який зустрічався жінці на шляху, вона бачила брехуна і, як згодом з’ясувалося – не безпідставно.

А тут ще в компанії, де працювала Тетяна, почалися фінансові труднощі, і напередодні прийдешніх скорочень дівчина вирішила звільнитися сама.

– Хм, схоже чорна смуга в моєму житті закінчилася! – подумала Тетяна, коли практично на всі відправлені нею резюме прийшли позитивні відгуки.

Таким чином, всього за тиждень пошуків вона знайшла те, що шукала – гідну роботу біля будинку з досить хорошою зарплатою.

Підбадьорена таким поворотом, Тетяна вирішила, що якраз пішла така удача – якраз пора загадувати бажання.

А найзаповітнішим бажанням жінки була велика, дружна сім’я, центром якої була дитина.

Адже вік дівчини наближався до тридцяти, а мрії, так і залишалися мріями. Таня заплющила очі й тричі, як у дитинстві пошепки повторила:

– Хочу велику сім’ю й дитину!

На новій роботі Таня швидко влилася в колектив. Людиною вона була веселою, компанійською.

Та й колеги виявилися доброзичливими і ніколи не відмовляли новенькій співробітниці у допомозі з будь–якого питання.

Тут же на роботі вона познайомилася і з дуже симпатичним чоловіком.

Треба сказати, що Василь був якраз на смак Тетяни: високий, завжди акуратно одягнений, світло–русяве волосся, блакитні очі.

Крім того, він сам проявляв до неї увагу. Чоловік завжди з’являвся вчасно. Щойно дівчина в пошуках допомоги розсіяно підводила очі від комп’ютера, як він відразу опинявся поруч.

– Василю, ви мій рятівник! – вдячно казала йому Тетяна.

Таня взаємністю Василю не відповідала, але й не відштовхувала від себе остаточно.

– Треба до нього просто придивитися! – думала дівчина. – А там видно буде…

…Василь у їхній компанії обіймав посаду начальника відділу продажів, і Тані, зважаючи на свої обов’язки, доводилося з ним часто контактувати і їздити на різні зустрічі.

І ось одного разу, після однієї з таких зустрічей з клієнтами, Василь довіз Таню своєю машиною додому і, прощаючись біля під’їзду, пригорнув її до себе й поцілував.

Поцілунок виявився настільки несподіваним і пристрасним, що дівчина навіть розгубилася.

З одного боку – що приховувати, Василь їй подобався. А з іншого боку – дівчина розуміла, що якщо новий роман раптом закінчиться розлукою, то їй доведеться звільнятися, а роботу вона втрачати не хотіла.

– І взагалі, всі ці службові романи ні до чого доброго не ведуть, – думала вона.

Проте, Василь з кожним днем ставав наполегливішим, і дивився на Таню закоханими очима.

А дівчина була настільки самотня, що незабаром здалася під його натиском.

Між ними склалися близькі стосунки.

На роботі вони приховували свій роман: ні Василь, ні тим більше Тетяна пліток у колективі не хотіли.

І в офісі вони собі не дозволяли ніякого флірту, дотримувалися пристойності і поводилися навмисно відчужено один від одного.

А зустрічалися зазвичай у Тані вдома, де й віддавалися почуттям…

Однак незабаром у Тетяни з’явилися деякі підозри щодо свого коханого.

– Дивно якось все! Ночувати він у мене ніколи не лишається, разом ми ніде не буваємо! Чи не одружений він часом? – думала дівчина.

Тетяна добре пам’ятала свій стан, коли дізналася, що колишній чоловік жив на дві родини.

Вона нікому не хотіла пережити таке. Тому якось дівчина так у Василя й запитала:

– Я щось все думаю, а чи не одружений, ти, любий?!

Коханий дівчини, миттєво вловивши в її голосі осуджуючі нотки, так само миттєво відповів:

– Ні! Ну що ти! Просто вдома на мене чекає мати, вона дуже слаба, тому я не можу приділяти тобі багато часу. Мені дуже шкода…

Від такої заяви, Таня перейнялася до коханого ще більшою повагою.

– Який молодець! Він доглядає слабу маму! А я придумала тут собі… – сварилася на себе жінка.

Але, як згодом виявилося, її переживання виявилися зовсім не безпідставними…

Одного разу до них в офіс зайшла дуже симпатична дівчина, яка запитала про Василя. Секретарка Рита, біля якої Тетяна саме в цей момент стояла, пояснила дівчині, де його шукати.

– Хто це? – поцікавилася Таня. – Ти її знаєш?

– Звісно знаю! Це Лілія, цивільна дружина Василя! Вона колись у нас працювала. Дуже мила дівчина! У них і малюк є Мишко! Такий хороший хлопчик… – радісно щебетала Рита і раптом, глянувши на Тетяну, осіклася.

Жінка побіліла і стояла ледь не плачучи.

– Таню, тобі недобре? – заметушилася секретарка.

– Так, Риточко, щось мені недобре! Я потім зайду…

Дізнавшись про такий підлий обман, Таня зовсім засмутилася. Дівчина не знала, як поводитися і що робити. Вона ледь допрацювала до кінця робочого дня.

– Мені потрібно взяти перерву! Я мушу зупинитися і подумати, що робити далі! – вирішила Тетяна.

Наступного дня вона, не зустрічаючись із Василем, зайшла у відділ кадрів, взяла на тиждень відпустку за свій рахунок, пояснивши все непередбаченими сімейними обставинами, і поїхала до матері в село.

Цілий тиждень, Таня намагалася насолоджуватися спокоєм і відпочинком, але почувала себе погано, не тільки морально, а й фізично.

Навалилася якась втома…

– Я, напевно, слаба! – думала дівчина.

Повернувшись до міста, Таня негайно звернулася до лікаря, оскільки її стан не покращувався.

– Вітаю вас! Ви вагітна! – радісно оголосив їй лікар.

Таня, почувши таке не знала, чи їй плакати, чи сміятися.

–Ви не раді? – запитав лікар.

– Просто я так довго чекала цього, що трохи розгубилася! – усміхнулася дівчина.

Тетяна йшла осінніми вулицями міста, насолоджуючись мальовничими, різнокольоровими пейзажами, на повні груди вдихаючи свіже повітря.

– Я щаслива! Я скоро стану мамою! А Василь… Ну що Василь… Йому про це не обов’язково знати. Сьогодні ж скажу йому, що ми розлучаємося…

Таня, по дорозі на роботу, обмірковувала всі ті слова, які повинна сказати людині, в яку так безоглядно і необережно закохалася. І який так нахабно обманював її весь цей час.

Але життя розпорядилося інакше: говорити нікому і нічого не довелося…

Сталося лихо… Василь їхав машиною і… Його не стало…

Тепер його портрет у жалобній рамці було виставлено на вході в офіс…

Таня так розхвилювалася від цієї звістки, що так і застигла біля портрета коханого.

Тетяна довго лежала на збереженні, а після виписки з лікарні, вирішила, що зробить усе, щоб її малюк народився і виріс щасливим, чесним та відповідальним чоловіком.

Жінка звільнилася з роботи, зібрала речі, здала свою квартиру в оренду і поїхала жити в село до матері.

– Мамо, я чекаю дитину! Його батька не стало! Будь ласка, більше не питай мене ні про що! – плакала вона у мами на плечі.

А мама й не питала. Вона просто обняла дочку, і заспокоювала її:

– Нічого, доню, ми з тобою впораємося і все буде добре! Ми ж разом.

Розмірене сільське життя Тані навіть подобалося і вона швидко звикло до свого нового стану.

У Тетяни народився хлопчик Максим. Гарний, здоровий і міцний малюк.

Мати й бабуся не могли натішитися на маленького пустуна. Дитина розвивалася швидко, рано почала ходити і говорити.

Максимчик був такий спритний і життєрадісний, що за ним було потрібне око й око. Добре, мама Тані у всьому допомагала дочці.

Але чим старшим ставав малюк, тим важче було за ним стежити. А крім того, він постійно запитував:

– А тато? Де тато?

– Поїхав! – відповідали мати й бабуся.

Одного разу, коли хлопчикові було років п’ять, він зник просто з двору. Мати з бабусею оббігали всі його улюблені місця… Ніде його не було…

Дві жінки вже плакали, як у хвіртці зʼявився Максим, який вів за руку якогось чоловіка.

Поки жінки уважно вдивлялися в обличчя незнайомця, намагаючись визначити хто це такий, Максим зупинився посеред двору і оголосив:

– Це мій тато!

Таня спробувала пояснити малюкові, який насупився, що він помиляється.

Але чоловік раптом засміявся:

– Ну, а чому ні?!

І тільки тут, почувши голос, Таня з Ганною Василівною впізнали незнайомця.

– Та це ж Сашко, сусід наш! Невже не впізнаєш! – раптом сплеснула руками Ганна Василівна.

–Та де вже тут згадаєш Виїжджав він хлопцем зовсім молодим, а тепер он який дядечко! З лисинкою! – усміхнулася Тетяна.

Сашко посміхнувся:

– Є трохи! Ось, вирішив повернутися в рідні краї! Душа покликала.

З’ясувалося, що Сашко має свою, хоч і невелику фірму, якою він керує дистанційно. Тільки іноді буває там проїздом.

Через рік Сашко й Тетяна побралися, а ще через два роки, у Максима зʼявилася ще й сестричка Оксанка.

Таня щаслива – її мрія про велику родину збулася і вона впевнена, що тепер у неї попереду дуже широка біла смуга!

КІНЕЦЬ.