Наталка повернулася додому з занять. В коридорі її зустріла мама. Олена Володимирівна була дуже схвильована. – Що сталося, мамо? – захвилювалася Наталка. – Наталю, що ж ти мені не сказала нічого, я б приготувала щось смачненьке, – раптом сказала Олена Володимирівна. – Мамо, ти про що? – не зрозуміла донька. – Як про що. Про нашого гостя, який прийшов робити тобі пропозицію! – усміхнулася мама. – Якого гостя? – здивувалася Наталя, і зазирнувши в кімнату сказала. – Мамо, я не знаю цієї людини! – Як не знаєш? Тоді хто це? – вигукнула здивована Олена Володимирівна, не розуміючи, що відбувається

Олена Володимирівна клопотала на кухні, адже скоро мала повернутися з університету її дочка.

Коли пролунав дзвінок у двері, вона поспішила до коридору. Відчинивши двері, Олена Володимирівна виявила на порозі своєї квартири хлопця приємної зовнішності. В одній руці він тримав за витончений бантик коробку з тортом, а в іншій – у нього був шикарний букет.

– Вам кого? – поцікавилася господарка квартири.

– Вибачте, я до Наталки, – сказав молодик.

– А Наталка ще не повернулася із занять, – пояснила Олена Володимирівна і тут же, схаменувшись, додала, – що ж ви стоїте, проходьте.

Молодий чоловік, зробивши крок через поріг, простягнув квіти і торт жінці зі словами:

– Це вам!

– Дякую, дякую, – посміхнулася Олена Володимирівна, – ось вже не думала, що в моєї дочки з’явився такий галантний і симпатичний кавалер.

Господиня квартири, посадивши молодика на диван, поцікавилася:

– А як вас звати?

– Дмитро, – представився молодик.

– А я Олена Володимирівна.

Незабаром на журнальному столику виявився торт і чашки для чаю. У цей час у коридорі пролунав дзвінок.

– А ось і Наталка прийшла, – зраділа мама, і поспішила назустріч своїй дочці.

Вже в коридорі Олена Володимирівна звернулася до дочки:

– Наталю, що ж ти не повідомила мені, що в нас будуть гості, я б приготувала вам щось смачненьке.

– Які гості? – Здивувалася Наталя, і, зазирнувши в кімнату сказала. – Мамо, я не знаю цієї людини.

Мама охнула і, відчинивши вхідні двері, вибігла на сходовий майданчик.

– Наталю, дзвони дільничому, – скомандувала вона.

– Зачекайте, – спробував зупинити їх хлопець. – Не треба нікуди дзвонити. Тут якесь непорозуміння.

Але Наталя поспішила на вихід слідом за матір’ю. Тут же у її руці опинився телефон. Слідом за ними подався на вихід і Дмитро.

– Вулиця Незалежності будинок 12 квартира 44, – почав з’ясовувати Дмитро.- Я взагалі прийшов до Наталки Пилипчук. Якщо ви в чомусь маєте сумнів, можете ознайомитися з моїм паспортом.

Після цих слів Дмитро передав паспорт до рук Наталі.

– Мамо, заспокойся, він прийшов до наших сусідів, треба було вже давно на двері номер почепити.

Олена Володимирівна натиснула на кнопку дзвінка сорок четвертої квартири. Але на дзвінок ніхто не вийшов.

– Ну, що, чаювання скасовується? – запитала Олена Володимирівна.

– Ні, ні, – заперечив Дмитро. – Якщо торт вже відкритий і поділений на шматочки, то чаювання продовжується.

Незабаром мама з дочкою та Дмитро розмовляли за столом як старі знайомі. Смішна ситуація, яка передувала цьому знайомству, надавала цій розмові пікантності. Розмова так би й тривала, але раптом Наталка згадала:

– Вибачте, але мені до міської бібліотеки треба сьогодні потрапити.

– Давайте я вас підвезу, – запропонував Дмитро.

– А як же ваша Наталка?

– Ну, якщо доля мене звела з іншою Наталею, – усміхнувся Дмитро, – треба прислухатися до знаків долі.

І Наталці було незрозуміло, чи жартує Дмитро, чи каже всерйоз.

Доставивши Наталку до бібліотеки, Дмитро на прощання сказав:

– Наталю, ви дуже гарна!

– Дякую за комплімент, – усміхнулася Наталка.

Наталя не мала жодних подальших планів на продовження відносин з Дмитром. Але вона все частіше почала ловити себе на думці, що думає про нього. І коли вона через тиждень зустріла біля під’їзду свою тезку та подружку із сорок четвертої квартири, то не змогла втриматися, щоб не спитати її:

– Як там Дмитро?

– А ти звідки знаєш? – Напружилася сусідка.

Наталка поділилася з нею ситуацією знайомства з Дмитром.

– Знаєш, а я вперше про це чую.

– І що, Дмитро тобі нічого не розповідав.

– Та він вже тиждень мені на очі не показується і не дзвонить.

– То ти сама зателефонуй йому, – запропонувала з хвилюванням в голосі Наталка, – а раптом з ним щось сталося.

– Напевно, ти маєш рацію, треба зателефонувати, – погодилася подружка.

– Через два дні Наталка із сорок третьої квартири знову зустрілася з Наталкою із сорок четвертої квартири.

– Які новини?

– А він мене покинув, – заявила сусідка, – каже, що кохає іншу.

– Дивно, а він на мене таке гарне враження справив. Ось вже ніколи не подумала б, що він гульвіса.

Залишившись віч-на-віч із собою, Наталя міркувала: – Адже як можна в людях помилитися. Напевно, він з тортиком і букетиком приходив, щоб зробити їй пропозицію. А за тиждень робить заяву, що любить іншу.

Минув ще тиждень.

Якось Наталя на виході з дверей університету зіткнулася з Дмитром. Вона спробувала обійти його, але він став на її шляху.

– Наталю, – можна я вас проведу.

– Не можна, – сказала Наталя, – у вас є кохана дівчина, навіщо ж доглядати за мною.

– Я розлучився з Наталкою Пилипчук.

– Ось вона мені і розповіла, що ви покохали іншу.

– Наталю, а та інша, це ви. Я ніяк не можу викинути вас із голови.

– Не люблю непостійних людей, і до того ж тих хто обманює. Прощайте.

Як Наталя не намагалася викреслити зі своєї пам’яті Дмитра, їй цього не вдавалося зробити.

Прийшла весна.

У суботній вечір у самому кінці травня, коли повітря було просякнуте ароматом дерев, що розпустилися, Наталя разом зі своїми подругами вирушила на святкування дня міста. Лунала жива музика. На сцені виступали запрошені артисти. І раптом у натовпі Наталка побачила Дмитра. Він також помітив її.

Хтось із присутніх на святі просто слухав музику, але було багато пар, які танцювали під неї.

– Дівчино, потанцюємо, – почула Наталка біля вуха.

Вона обернулася і побачила перед собою хлопця, який ледве тримався на ногах.

– Вибачте, я не танцюю, – відповіла вона.

– Хоч один танець, – наполіг він.

Наталка спробувала відійти, але він взяв її за руку.

– Руки, забери, – почула Наталя голос Дмитра, звернений до молодої людини.

Наступної секунди чоловік, відпустив Наталю, і за секунду опинився на землі. На допомогу йому кинулися його друзі. Але Дмитро не відступив. За мить всі порушники спокою, у тому числі й Дмитро, їхали у відділок неподалік.

Наталя спробувала пояснити, що це її хлопець, що він тут ні до чого, що він заступився за неї.

– У відділку розберемося.

Дмитра випустили лише наступного дня. І коли він вийшов надвір, то був здивований, побачивши там Наталю.

– Дмитро, ти пробач мені, адже це через мене ти провів тут ніч.

– Все нормально, – відповів Дмитро, – невже ти думаєш, що я міг би не заступитися за свою дівчину в такій ситуації? Чи ти проти наших стосунків?

– Дмитро, якби ти був мені байдужим, я б не з’явилася тут сьогодні.

КІНЕЦЬ.