Сам я із села, і мої батьки проживають там. Але коли настав час вступати до університету, то у мене з’явилась можливість навчатись у столиці. Там я і залишився, знайшов роботу та орендував квартиру.

Так прожив я кілька років. І за цей час не стало мого батька. Мама сама залишилась у селі, а я знайшов дівчину та зав’язав із нею стосунки. Тоді і на роботі почалась світла смуга, мені запропонували вищу посаду. І якось все воно так розвивалось, що я міг тільки радіти своїм успіхам та задумуватись про подальше життя та одруження.

Їхати до мами мені декілька годин, але двічі на місяць я стараюсь все-таки провідати її. Мені важко уявити, як вона сама там із всім справляється. Тому і пропонував їй неодноразово переїхати до мене. Та вона і чути про місто нічого не хоче. Постійно бідкається, що не зможе звикнути та і мені заважатиме будувати особисте життя. Я намагався її переконати, але все дарма.

Тому я вирішив хоча б подарувати їй кращий телефон, щоб могти зв’язуватись в будь-яку пору доби і питати, чи все у неї гаразд.

Тиждень тому матуся святкувала свій День народження. Їй виповнилось 55 років. І мені неймовірно соромно зараз, але я забув її привітати. От просто запрацювався і зовсім вилетіло з голови. Ніколи б в житті я і уявити собі не міг, що забуду про найріднішу людину у такий важливий для неї день.

Увечері мені зателефонував брат мами, розповідав, що вся родина з’їжджалась, аби привітати маму, подарували багато квітів, вона була щаслива. Але все одно в очах читався сум. Вона була розчарована, що її досі не привітав улюблений син.

В той момент я навіть недослухав розмову. Мовчки вибіг, взяв квитки на автобус і поїхав у село. Навіть про подарунок не було коли думати. Добре, що на вокзалі встиг купити у якоїсь бабусі букет квітів.

Коли я приїхав, то у домі зовсім не світилося світло. Я довго стукав, але лише через кілька хвилин мама мені відчинила. Я відразу впав на коліна і почав просити пробачення. Мама також пустила сльозу. Ми стояли так дуже довго, я не міг стримувати сльози, а мама гладила моє плече.

Вже потім за столом я сказав, що зовсім забув про подарунок. Вона лише лагідно посміхнулась і сказала, що її головний подарунок – це я. А більшого їй і не треба.

КІНЕЦЬ.