Ганна ніколи не розуміла, чому бабусі з дідусями не приходили на її день народження та не спілкувалися з нею. Її батька давно не ста ло. Все через ава рію, в яку він потрапив. Маминих батьків теж давно немає. Вони рано покинули цей світ, а про батьків тата Ганна майже ніколи нічого не чула.

У третьому класі їй дали домашнє завдання розпитати своїх бабусь про сім’ю та скласти сімейне дерево, на що її мама тільки кивнула, а потім розвернулася та пішла. Вона тоді не могла зрозуміти чому. Як це у неї немає дідусів та бабусь? Але якось вона з цим змирилася.

У п’ятнадцять років Ганна знову повернулася до цього питання. На той час вона дуже цікавилася різними серіалами. І те, чому її мама мовчала про історію про батьків тата, її ще більше дра тувало. Якось Ганна вирішила вилізти на горище, і знайшла там стару потерту валізу. Витерла від пилюки і відкрила її.

Там були старі світлини. Багато фотографій було порвано. Тоді вона з цікавістю почала розглядати кожну з них. На звороті кожного фото був підпис.

Але імена, написані гарним почерком, ні про що їй не говорили. Серед старих чорно-білих фото вона помітила й кольоровіші. На одному з них помітила себе. Вона сиділа разом із якоюсь дівчинкою. На вигляд їй було три роки. На тому ж фото була її мама, якась жінка і ще одна старша жінка.

Це фото Ганна забрала з собою. Увечері вона вирішила поцікавитись у мами, хто ці люди на фотографії. Вона не хотіла розповідати. А після її набридливих питань мама сказала, що на фото зображено двоюрідну сестру Ганни, тітку та бабусю по лінії тата.

Звичайно, наступним питанням було чому вони не підтримуємо зв’язок. І знову ж таки мати не горіла бажанням розповідати. Коли вона була ще маленькою, вони спілкувалися із родичем тата. Навіть після того, як батька не ста ло. Але причиною втраченого зв’язку стала ще одна kатастрофа. І, як виявилось, винною зробили Ганну.

Був день народження, вона із двоюрідною сестрою грали без нагляду дорослих. Хтось із них дістав із волосся Ганни шпильки. А далі все було, як уві сні. Її сестра, яка була молодша на два роки, встромила шпильку в розетку. Ганна почала nлакати, кликала дорослих на допомогу, але було пізно.

У всьому зви нуватили цю маленьку дівчинку. І хоч минуло чимало часу, але винними вони вважали все одно Ганну та маму. Так вони й перестали спілкуватися. Саме тому Ганна ніколи не бачила своїх рідних по лінії тата, а мама так старанно уникала будь-яких розмов про них.

КІНЕЦЬ.