Зоряна вже забула ту бlль, що заподіяв їй Іван. І коли у неї вже був наречений, дівчина вирішила провідати Mаму в селі. Тут перед нею постав Іван
Адже родичі казали, що Іван давно перебрався в місто і не приїжджає в село. Дівчина згадала всю ту біль, яку заподіяв їй Іван багато років тому. Познайомилися вони, коли Зоряні було 18.
Іван був місцевим мажором: гарно одягався, їздив на машині. У них зав’язався бурхливий роман, а одного разу, коли дівчина заговорила про весілля, Іван зізнався, що у нього є сім’я і діти.
З того дня Зоряна себе не пам’ятала. Поїхала в місто і зробила все можливе, щоб забути цей ж ах. І ось Іван знову перед її очима; він підходив ближче.
-Зоряна, не знаю, як склалося твоє життя, але всі ці роки я намагався знайти тебе. Я розлу чився зі своєю дружиною, оскільки люблю я тільки тебе. Вони трохи пройшлися, сіли в кафе.
Іван продовжив свою розповідь, а Зоряна не знала, як їй реагувати на події. Повернувшись додому, дівчина, ре вучи, кинувся в обійми мами: -Я не знаю, що мені робити, мама. Скажи мені що-небудь… Мама, вислухавши розповідь своєї доньки, відповіла: -Напевно, донька, це наша сімейна доля.
Я ж теж свого часу закохалася в одруженого. Заваrітніла тобою. Тому, щоб втекти від сорому і ганьби, я поїхала далеко, куди очі дивилися.
Поїхала від коханого, але з того дня жодного разу про це не пошкодувала. І тут у Зоряни задзвонив телефон – Саша. -Привіт, коханий.
Я розповіла про тебе мамі. Але ти повинен особисто познайомитися з нею. Приїжджай завтра. У нас в селі такі традиції. -Без проблем. Чекайте завтра на мене.
КІНЕЦЬ.