Ольга була у ванній, коли на екрані її телефону, залишеного на столі на кухні, з’явилося повідомлення: «Оленька, я прийду до тебе завтра зранку». Підпис – Сашко.

«Так значить! Я на роботу, а до моєї дружини якийсь Сашко прибіжить?! Роги мені ставити?!». Ігор вирішив переглянути листування дружини із цим Сашком, але більше жодних записів не було.

«Оля видаляє листування! Щоб знищити докази!», здогадався чоловік. Настрій Ігоря різко погіршився. Навіть улюблений футбол, що йде по телевізору, не цікавив його. Коли Ольга вийшла з ванної, Ігор, прикинувшись втомленим, пішов у спальню.

Усю ніч він виношував план, як зловити зра дницю на місці злочину. Заснув лише під ранок. Вранці, вийшовши з дому в належний час, Ігор зателефонував начальству, попросив дозволу запізнитися на пару-трійку годин, сів на лавку на дитячому майданчику і почав чекати .

З цього місця він міг контролювати вхід у свій під’їзд, і Ольга не могла побачити його з вікна квартири. Упродовж години люди лише виходили з під’їзду. Зайшли лише двоє людей: жінка і, за п’ятнадцять хвилин, чоловік. «Він!», Вирішив Ігор, і чекаючи п’ять хвилин, увійшов у під’їзд.

Ігор обережно, «щоб не злякати голубків», відчинив двері і увійшов до квартири. І вже хотів пройти до спальні, коли почув сміх дружини з кухні. Пішов на кухню…

Дружина з подругою пили чай. — Ігор?! Чому ти повернувся? І як тихо зайшов… — Та я перепустку забув забрати з кишені інших штанів. — Познайомся, моя колега Олександра.

— Радий знайомству з вами, Олександре, — чемно сказав Ігор. — Кличте просто Сашко. Мене так усі друзі називають. — Ми з Сашкою вирішили прогулятися магазинами, — сказала Ольга. — Із задоволенням склав би вам компанію, але мені треба бігти на роботу. Ігор вийшов із під’їзду зі щасливою усмішкою та поспішив на роботу.

КІНЕЦЬ.