Взимку ще куди не йшло – можна дітлахів на саночках покатати вулицями, або ліпити сніговичків за будинком. А ось навесні, влітку та восени дітлахам повеселитись ніде.

От і зібралися ми, батьки малечі, і вирішили своїми руками збудувати дитячий майданчик. З початком весни взялися до роботи.

Хтось приніс дошки, хтось позичив у друзів зварювальний апарат, хтось купив фарбу, а хтось домовився, що нам привезуть машину річкового піску. Кілька вихідних поспіль татусі пилили та стругали, зварювали та вби вали. А матусі граблями та мітлами розчищали територію, ошкурювали та фарбували.

Ігровий майданчик вийшов хоч куди. Тут тобі і пісочниця, і гойдалка, і лабіринт, і гірка. І всю цю красу огородили огорожею, щоби машини не заїжджали на територію дітей.

Діти були щасливі. Але майданчик простояв лише чотири місяці. Потім вандали поламали сидіння в гойдалках, гірку облили якоюсь маслянистою субстанцією, ще одну гойдалку перепилили навпіл.

Ви думаєте, що це зробили якісь хуліrани чи nияки? Ні. Це зробили бабусі. Цим ві дьмам, чи бачите, заважає шум дітей. Вони, бачте, на заслуженому відпочинку. Десяток старих, що ви жили з розуму, вирішили за весь будинок! Прикро, аж сльо зи душать. І за дітлахів, і за свою марну працю. Як би їм пом ститися?

КІНЕЦЬ.