Марія розглядала свої речі, хаотично розкидані сходовим майданчиком, і не вірила своїм очам. Ні, такого просто не може бути. Її улюблений халат кольору лаванди, дорогі блузки, сукні, светри – все валялося на підлозі, наче ганчірки якісь.

Олена Іванівна постаралася. Ось невгамовна жінка! Марія дістала телефон та набрала номер свого нареченого.

– Я зараз зайнятий, – пошепки відгукнувся Олексій. – Я тобі передзвоню.

– Краще тобі знайти час і приїхати, – похмуро сказала Марія. – Твоя мама викинула мої речі на сходову клітку.

– Я не зрозумів, – захвилювався Олексій. – Тебе погано чути.

– От і я не зрозуміла, – зітхнула Марія. – Здається, наше весілля скасовується, а ми розлучаємося.

– Приїду за тридцять хвилин, – одразу почув її Олексій.

– Чекаю, – тихо сказала Марія.

Марія сіла на сходинку і почала чекати. Вона не стала збирати речі, нехай Олексій побачить все як є.

Мимо пройшов стеренький дядечко, з цікавістю розглядаючи розвішану на перилах спідню білизну.

– Чого дивитеся? – не втрималася Марія. – Ніколи не бачили? Вперед дивіться. Виявіть тактовність.

Дядечко щось пробурмотів, похитав головою, і пішов далі. Марія теж похитала головою: на вигляд років сто, а все туди.

Через 26 хвилин під’їзні двері гучно відкрилися, і Олексій вихором злетів сходами. На ньому навіть куртки не було, так він поспішав.

– Марія, що сталося?

– Ось, помилуйся, що я побачила, повернувшись із роботи. Це так до мене твоя мама. І невідомо, може, мої речі так з самого ранку пролежали. Може, щось забрав хто. Моєї норкової накидки я не бачу. А один дідусь зазіхав на мою білизну. Тож все погано.

Олексій озирнувся на всі боки. Який сором. Як мама так могла образити його перед усім будинком? Він зітхнув, і почав збирати речі. Марія відкрила валізу, яка валялася поруч.

– Олексію, що це взагалі таке? Я що, нав’язалася тобі, напросилась жити? Я, можна сказати, поступилася принципами, погодившись жити з твоєю мамою.

– Я не очікував такого вчинку від неї.

– І вона вважає себе інтелігентною жінкою, – Марія обтрусила світле пальто, на яке вже хтось наступив. – Гаразд, ти все зібрав. Я поїхала.

– Куди? – розгубився Олексій.

– До мами та її чоловіка, або до тата. Я ще не вирішила.

– Ти навіть не зайдеш?

– У квартиру до твоєї мами? Ніколи, – рішуче зпкрутила головою Марія. – Я до такого відношення не звикла. У мене тато – доктор наук, я з пристойної родини.

– Я це розумію.

– Тобі треба знайти дівчину просту, з тих, що сваряться, зі свекрухою змагаються, хто смачніше приготує борщ. Тоді вона порозуміється з твоєю мамою. Будуть речами один одного кидатися. А я маю інше виховання.

Олексій похмуро кивнув. Він все чудово розумів.

– Давай я тебе відвезу.

– Не треба, я викличу таксі, – Марія потягла валізу вниз. – Можливо, наша зустріч була помилкою, – мелодраматично додала вона.

Відчиняючи двері своїм ключем, Олексій думав, що всі його добрі наміри зруйновано. Адже він хотів якнайкраще. Після того, як не стало батька мама залишилася одна у трикімнатній квартирі, і постійно просила його побути з нею. Їй було самотньо, брали гору сумні думки. Йому було шкода маму, хотілося її підтримати. І Марію він умовив пожити з мамою з тих самих міркувань. Хоча він вже мав свою однокімнатну квартиру з майже закритою іпотекою.

– Отже, мамо, що ти влаштувала? – прямо спитав Олексій, знайшовши маму на лоджії. Вона поливала квіти, і здавалася цілком задоволена життям. – викинула речі Марії. Хіба так можна? Вона хоче скасувати весілля, її твій вчинок образив.

– Ти повинен сказати мені дякую, – Олена Іванівна тицьнула в нього пальцем. – Я відразу розкусила цю негідницю, вона зазіхає на нашу з тобою квартиру. Впевнена, після тієї вечері, що вона приготувала, мені стало зле не просто так.

– О, мамо, знову ти за своє, – закотив очі Олексій. – Квартира тобі спокою не дає. Ніхто не намагається в тебе її забрати, заспокойся. А погано тобі було не через те, тобі солодкого не можна – а ти все одно їси.

– Ні, це вона щось підсипала додала, – упиралася Олена Іванівна. – Але тепер все буде добре. Я викинула її речі, вона тут більше не з’явитьчя. Ми з тобою вдвох житимемо. Нам ніхто більше не потрібний.

– Мамо, я один жити не хочу.

– От і зустрічайся з жінками на стороні. А вдома проводь час зі мною. Ми з тобою чудова компанія. Навіщо нам третій зайвий?

Олексій опустився на табуретку, з тривогою дивлячись на матір. Її слова насторожили його.

Його перша дружина теж не подобалася Олені Іванівні. Але тоді ще був батько, і вона так явно не втручалася. Хоча коли через три роки вони розійшлися, мама не приховувала радості. Все повторювала, що вони не підходили один одному.

– Я щойно зрозумів: ти не бажаєш мені щастя! Мені вже 42 роки, я хочу одружитися, завести дітей. Знаєш, як складно зустріти відповідну жінку у моєму віці? Щоб без розлучень та дітей від попередніх відносин. І купи бідних родичів, котрим треба допомагати. То я тобі скажу: дуже складно. І Марія для мене – це просто подарунок долі. І я не маю наміру від неї відмовлятися.

Сентиментальну частину, що він, дорослий чоловік, закохався як хлопчик, Олексій опустив.

Олена Іванівна з гуркотом поставила металеву лійку на полицю.

– Навіщо тобі взагалі одружуватися? Куди поспішати? Ти можеш одружитися через 10 років, або 15. А поки що побути поруч зі мною.

– Хочеш зробити з мене невдаху, який сидить біля маминої спідниці? – Усміхнувся Олексій. – Нічого не вийде. Я сьогодні ж повертаюся до своєї квартири, і постараюся помиритися з Марією.

– Якщо ти одружишся з нею, я її ніколи не прийму, так і знай.

– І не треба! Я не маленький хлопчик, мені твоє схвалення не потрібне. Сиди одна у своїй квартирі.

– Отже, ти обираєш її? – розгубилася Олена Іванівна.

– Ні. Я вибираю себе. Справляйся зі своєю самотністю сама. І не дзвони мені ночами, що тобі ссамотньо. Ти сама захотіла бути сама.

Марія вирішила зупинитися у маминій квартирі. Мама з вітчимом були у відпустці, і вона могла спокійно подумати, що робити далі. Вона сказала Олексію правду – до такого ставлення вона не звикла. Батьки поводилися пристойно, навіть коли розлучалися. А тут сварки, викинуті речі.

І взагалі, Марія не зрозуміла, чим вона не сподобалася Олені Іванівні. Вона ж мила, поводиться стримано, і зазвичай усім подобається.

Те, що вона погодилася жити з матір’ю Олексія, нехай і тимчасово, говорило багато про що. Закохалася вона в нього, захотіла догодити. І нічого хорошого із цього не вийшло. Не можна робити щось на шкоду своїм інтересам, це завжди закінчується погано.

Марія глянула на екран смартфона. Минуло кілька годин, як вони з Олексієм розлучилися, а вона вже сумує. І до весілля кілька тижнів залишилося, як шкода буде, якщо все скасується. І сукня у неї така гарна…

***

Олексій подзвонив наступного дня. Марія чекала на його дзвінок, буквально спала з телефоном у руці. Вона розуміла, що він надто їй подобається, щоб розлучитися через неприязнь майбутньої свекрухи. Хоча багато залежатиме від того, що він скаже. Боротися з мамою вона просто не зможе.

Вони домовилися зустрітись у кафе.

Олексій чекав її з букетом квітів. Він довго вибачався, щось пояснював.

– Ти ж розумієш, що я з твоєю матір’ю більше не спілкуватимуся? Вибачити, забути і знову отримати порцію образи – це не для мене. Я тебе відразу попереджаю – перейшла до насущного питання Марія.

– Я, мабуть, не з того почав, – Олексій посміхнувся. – Я тебе дуже люблю.

– Я теж люблю тебе, але цього мало.

– Мені досить. З мамою я все влаштую, це моя справа. Вона окремо, ми окремо. Я її навіть на весілля кликати не буду.

Марія подивилася на всі боки, поколупала виделкою тістечко. Ні, вона скаже як є. Навіщо вдавати?

– Олексію, ти ж розумієш, якщо мені щось не сподобається, я терпіти не буду. Піду, закривши двері.

Олексій посміхнувся. Він вже зрозумів, що з Марією йому доведеться важко. Але без неї вже було неможливо. Запала в душу йому її непокірність. Вона сміливо говорить про те, що їй потрібно і чого вона хоче. Це було набагато привабливіше, ніж дівчата, які згодні миритися з всім на світі через переживання залишитися на самоті.

– Постараюся не забути, що ти з пристойної родини, – серйозно сказав Олексій. – Виходить, ти переїдеш до мене?

– Ні, – похитала головою Марія. – Тепер ми з’їдемося вже після весілля. Ти продаси свою квартиру, я додам стільки ж, і купимо свою спільну квартиру. Отоді й житимемо разом. Ти згоден?

– Згоден, якщо так тобі буде спокійніше.

– От і добре, – зраділа Марія. – Значить, ти мене справді любиш!

КІНЕЦЬ.