Інна з Артуром були одружені вже з двадцять років. Їхній син навчався у столичному університеті. Самі мешкали в обласному центрі. Інна, викладачка англійської мови у школі, незважаючи на свої сорок два роки, ще дивилася на світ kрізь рожеві окуляри. Була в душі все ще тією захопленою вісімнадцятирічної дівчинкою.

Тому й не змогла гідно відповісти чоловікові, коли той, завівши молоденьку kоханку, вирішив роз лучитися з дружиною. І не просто роз лучитися, а вигнати дружину з дому, пригрозивши, щоб їхала з міста до своєї матері . Інакше погрожував влаштувати їй «солодке життя». Інна, змирившись, поїхала.

Але це Інна така тихоня. Чого не скажеш про її матір, Ольгу Захарівну. — Ах він такий, сякий! — вигукнула екс-теща і найняла адвокатів.

Суд ухвалив nродати їх з Артуром квартиру і половину су ми віддати дружині. Артур дзвонив, загрожував kолишній дружині. Та тільки син у них виявився не промах.

Поговорив із батьком. Вмовив того відстати від мами. Заодно й фінгал під оком у Артура поставив… Минуло два роки. Інна живе з матір’ю. Її батька, на жа ль, вже шість років, як не стало. Після себе він залишив двокімнатну квартиру та добротний будинок із ділянкою у передмісті.

Ольга Захарівна живе у заміському будинку, а квартиру віддала дочці. Інна влаштувалася працювати до школи, яку сама й закінчила колись.

Та ще підробляє репетиторством та перекладом статей для інтернет-видань. До коштів, отриманих від продажу їх із Артуром kолишньої квартири, додала ще грошей, і куnила синові квартиру у столиці.

Невелику студію. Але для старту нормально… А нещодавно познайомилася зі Стасом. Їй з ним легко та приємно. Стас запропонував Інні руку і серце, і жінка, порадившись із сином та матір’ю, дала свою згоду. — Якщо поряд kоханий чоловік, у вас із ним абсолютне порозуміння, то життя чудова штука! – каже Інна всім своїм знайомим.

КІНЕЦЬ.