Мене дратують невиховані діти, що викликає роздратування у їхніх матусь та іншої рідні, що розчулюються проказами своїх дітей. Мене часом виводить із себе поведінка моїх племінниць.

Днями ми відзначали іменини сестри. Її дочка обходила всіх гостей, макала пальчик у крем торта на тарілці, облизувала його, потім йшла до наступного. Там історія повторювалася. — Яка спритна в мене онука. Дитина своєї епохи. Сестра з мамою сміялися, а гості фальшиво посміхалися.

Коли племінниця простягла руку до моєї тарілки, то одержала ложкою по ручці. Тут же підняла pев. Мої батьки та сестричка, одразу кидаються на захист коханого чада і kричать на мене. — Виховувати треба дівчинку, а не розчулюватися її гидотами ! — парирую я.

Адже дівчинці вже шість років. Майже школярка, не немовля. – Ми хочемо виховати вільну особистість! — виправдовується сестра. — Це ваші проблеми. А я цю «вільну особистість» за капості буду kарати! — відрізала я на велике задоволення решти гостей… Кілька тижнів тому ми з подругою домовилися про зустріч.

Зустрілися на дитячому майданчику, де вона «вигулювала» свого п’ятирічного синочка. Хлопчик почав тягати з пісочниці пісок та насипати на сидіння гойдалки.

— Не можна так робити, бо діти, які захочуть кататися на гойдалках, будуть усі в піску, — зробила я йому зауваження.

Той скрив джено глянув на матір, шукаючи підтримки. Та не забарилася захистити сина. — Дітлахи все одно знайдуть, де забруднитися, а Васеньці треба чимось зайнятися, — каже вона мені.

— А ти уяви, що хтось інший насипав піску, а твій Васенька вирішив туди сісти. Тоді ти теж сказала б — «цій дитині треба було чимось зайнятися»?

Подруга пішла з дитиною додому… Ось чому деякі батьки, зокрема моя сестра, ніколи не роблять зауваження своїм дітям? Вони такі тупі? Чи їм начхати на всіх інших людей?

КІНЕЦЬ.