Із Захіром я познайомилась на базарчику біля свого дому, коли обирала фрукти. Він допоміг мені із вибором. Ми трішки поспілкувались, розбалакалися і тоді чоловік запросив мене на побачення. З того часу ми і стали зустрічатися.

Минуло декілька років і Захір запропонував мені вийти за нього заміж. Мої рідні знали, що парубок не нашої національності, але нічого проти не мали наших стосунків. Та його батьки були просто обурені, коли дізнались, що майбутня дружина їхнього сина не азербайджанка. Вони все життя мріяли, що він одружиться саме з тою дівчиною, яку вони йому обрали.

Після весілля ми оселились в Україні, тому я й не сильно переживала, що там думають батьки моєї коханої людини. Наші діти народились тут, розмовляють українською і підтримують місцеві традиції. Але і азербайджанську вони добре знають, татко навчив.

Та батьки Захіра цього не цінують. Вже скільки часу минуло, а вони досі не змирились із вибором сина і не можу прийняти ані мене, ані внуків.

В один день вони повідомили, що хочуть приїхати в гості. Я була шокована, адже ніколи й не сподівалась, що вони захочуть зайвий раз мене побачити. Та радіти не поспішала, бо розуміла, що швидше за все вони просто хочуть побачити, де і як ми живемо.

Так воно і було. З перших хвилин приїзду батьки чоловіка почали показувати своє невдоволення. Звичайно ж, весь негатив був спрямований на мене. То не так сказала, то не так глянула, то не так до їхнього сина звернулась, щодо їжі, то взагалі прискіпувались до найдрібнішого.

Я бачила, що свекруха шокована нашим міцним союзом, це її дратувало. Тому вона хотіла подавити мене морально і постійно тільки те й кричала, що ми довго разом не проживемо.

Якщо ви думали, що свекор поводив себе нормально, то дарма. Він прискіпувався ще більше. Знову ж таки за їжу, за одяг, за чистоту у домі. Я думаю і пояснювати не треба, що все це дурниці. До їхнього приїзду я вимила все так, що аж блищало. Але їм хотілось мені допекти.

Бабуся і дідусь навіть не привезли внукам подаруночки. Хоча бачили їх вперше в житті. Не розумію, чому не можна було купити хоча б якусь цукерочку. Тим паче люди вони не бідні.

За час їхнього перебування у нас, я думала, що зійду з розуму. Свекруха то солі на в подушки понасипає, то ще якусь дурницю утне.

Але ніякі її підстави не змогли зруйнувати нашу міцну сім’ю і я вірю, що так буде надалі.

КІНЕЦЬ.