Я зі своїм чоловіком Степаном люди вже немолоді, чоловікові 67 років, мені – 64. Живемо ми з чоловіком давно самі, наші син та донька мають свої сім’ї і живуть окремо.

20 років тому ми продали свою трикімнатну квартиру, а купили собі однокімнатну, так склалося в нас.

Вся справа у тому, що все життя ми жили небагато, тому забезпечити своїх дітей житлом не могли, хоча дуже хотіли.

Тому коли наш син одружився, а згодом і донька вийшла заміж, свого житла в них не було. Ми з Степаном тоді прийняли рішення, що продамо свою трикімнатну квартиру, щоб решту грошей віддати дітям, щоб вони і собі взяли квартири в кредит, а це їм буде перший внесок, щоб і від нас була якась суттєва допомога.

Діти нас у цьому, звісно, підтримали, так і зробили, а купили собі зі Степаном однокімнатну квартиру.

В селі у чоловіка, яке від нас кілометрів за 200 залишилася жити мама Степана, тоді вона не хотіла їхати до нас, навіть і говорити не хотіла про те, щоб покинути село.

Ми свекруху ніколи не залишали самою, часто з дітьми приїжджали до неї, в усьому їй допомагали, садили, пололи та копали картоплю, останні роки мама нічого не робила без нас сама, завжди нас до роботи чекала.

Але, щиро кажучи, ми допомагали поки могли самі працювати.

Останнім часом Степан занедужав, недобре йому, майже постійно лежить, зараз нам багато допомагають наші власні діти, адже мені важко самій впоратися з усім, роки немолоді, та й я того здоров’я чомусь не маю.

А свекрусі моїй зараз 86 років, ми іноді їздимо до неї в село, зараз вже нас туди возять наші діти, адже чоловік за рулем зам їхати не може.

В матері Степана вже ні господарства немає, ні город не обробляє, ми платимо сусідці півтори тисячі гривень в місяць і вона допомагає старенькій в усіх її хатніх справах. В селі це гарні гроші, адже сусідка без роботи сидить, в неї двоє дітей, а це копійка для неї непогана, на роботу не їздить далеко, а на декілька годин в день прийде до свекрухи і щось допоможе їй.

Ми частенько привозимо продукти, а вона мамі їсти приготує, помиє її, води принесе. Загалом так усім добре. До слова сказати, що сусідка наша задоволена, каже, що ці гроші суттєва допомога для неї в селі, адже зараз роботу важко знайти, а вона і біля дому копійку може заробити.

Стареньку свекруху ми до себе забрати не можемо, в однокімнатній квартирі місця немає, та й не хоче вона їхати з села до нас, покидати свою рідну домівку, навіть мову про це не вести не хоче.

А ми жити в селі з Степаном теж не можемо, там зовсім зручностей немає ніяких, та й зайвий клопіт буде для дітей наших, як ми там будемо, адже вони сюди щовихідних по черзі їздять до нас.

На усі великі свята, на Великдень, на Різдво ми усією родиною їдемо в село до мами чоловіка, але цього Різдва не вийде провідати стареньку неньку, занедужав чоловік, не хочеться їй туди нічого привезти, адже людина похилого віку, та й Степану не до свята, тому вирішили, що залишимося вдома на це свято, настрою святкового немає.

Наш сусід, який поряд з нами живе, їздить в те село на свята до родини, там в нього брат з сім’єю живе, тому я вирішила, що передам ним гостинці для мами.

Я приготувала багато страв: запекла качку, шматок м’яса, зробила салатик, нафарширувала рибку, накрутила голубців і заготувала котлети. Все розклала в пакети, підписала для сусідки, що їсти зараз, а що покласти в морозилку до свята.

Ми накупили багато продуктів та фруктів, передали мамі компот. Загалом запакували мало не весь багажник сусіда, дали йому гроші на бензин.

Сусід поїхав, а я з спокійною душею сіла відпочити, адже так втомилася приготуваннями, зате на душі було тепло, що маму не обділили, подбали про неї і я зі спокійною совістю можу і про нас з чоловіком подбати.

А ввечері мене набрала молодша рідна сестра свекрухи. Була незадоволена, казала, що в мене совісті немає, що могла б провідати матір, мало того, що на чужу людину залишила стареньку, ще й на Різдво вона буде сама.

Тітка багато мені недоброго говорила, мене слухати навіть не стала, а відразу поклала свій телефон. Лише сказала, щоб мене так діти на старість гляділи, як я матір свою.

Мені так прикро на душі, що й не знаю, що робити тепер. Сумно, що сестра свекрухи зі своєю родиною і дітьми живе с тому ж селі, що мати чоловіка, але принципово нічим ніколи їй не допомагають, навіть і гості не зайдуть не провідають, вважають, що це справа не їх.

А лише до мене мають постійно докори якісь. Ми ж не залишили маму саму, чим можемо допомагаємо, так усім добре і зручно. А як ще треба вчинити мені, щоб родина чоловіка була задоволена? Хіба ми щось робимо не так.

КІНЕЦЬ.