Це сталося, коли батькові було 56, а мамі виповнилося 54. Я рік була одружена, встигла наро дити нашого первістка. Наскільки я пам’ятаю своє дитинство, у батьків все було гаразд.

У них були добрі взаємини. Але півроку тому тато завив, що хоче розлу чатися. Я не розуміла цього рішення. Навіть подумала, що в нього з’явилася kоханка.

Дуже навіть ймовірно, що родина ж у нас багата, ким би не була ця жінка, їй би пощастило. Довгий час вони приховували від мене їхнє рішення, але незабаром я таки дізналася і була в աоці.

Я все життя пишалася татом, брала з нього приклад. А він узяв і зруйнував свій образ у моїх очах. Ми довго поговорили з татом і виявилося, що насправді він давно цього хотів, просто чекав, поки я вийду заміж.

Мені стало прикро, що весь цей час мої батьки були нещасливі, але потішив той факт, що у тата немає kоханки. Найбільше в цій ситуації дивував мене спокій мами. Вона поводилася байдуже, не збиралася відмовляти його. Але вона не збиралася розлу чатися. Вона мала умову.

— Добре, я приймаю твоє рішення без жодних сkандалів. Але я маю умову: ти вільний на шість місяців. Іди, живи як хочеш, роби, що забажаєш. Але юридично ми розлу чимося, якщо ти захочеш цього через півроку. До цього ти не маєш права забирати в мене нічого.

Папа погодився і переїхав до орендованої квартири. Він зареєструвався на різних сайтах знайомств та почав ходити на побачення. Він знайомився з різними жінками, але майже ні з ким він не мав другого побачення.

А річ у тому, що тато більше не молодий хлопець, йому 56, і від такого чоловіка жінкам потрібні лише rроші. А в тата їх не було. Ось у чому був задум мами.

Вона відпустила тата ні з чим, добре знаючи, що він за таких умов не знайшов би собі іншу. Минуло 5 місяців. Батько жив один. Він уже зрозумів, що його спроби марні. Він поринув у побут. Ходив на роботу, готував для себе, прибирав за собою, прав, прасував.

Його це так стомлювало, адже раніше протягом 30 років усім цим займалася мама. І ось нещодавно він купив найбільший і найкрасивіший букет квітів, повернувся додому і попросив у мами вибачення. Сказав, що передумав, не хоче більше розлу чення. Мама не здивувалася, бо знала, що так і буде.

Вона прийняла його. Звичайно, вони відвикли один від одного, але незабаром усе налагодилося. Навіть стало краще. Тато почав допомагати мамі в побуті, іноді готувати вечерю, хоч і не дуже смачну. Виходить, це правда, що ми цінуємо, коли втрачаємо.

КІНЕЦЬ.