Коли батько почав вчити мене водити автомобіль, то я вже сто разів пошкодувала про те, що навіть задумалась про ті водійські права.

Коли у нашому університеті відкрили набір групи на навчання водити автомобіль, то я без особливих роздумувань погодилась і записалась. Не знаю чому, але я завжди про це мріяла. І щоб бути хоч трішки обізнаною в цій сфері ще до першого заняття, я вирішила попросити у тата навчити мене їздити.

В той день у нас в гостях були батьки батька, тобто мої бабуся і дідусь, який, звичайно, теж захотів взяти участь у нашому водінні. От він і запропонував нам від’їхати на стару колгоспну дорогу, де рідко їздять автомобілі.

Завжди я думала, що все це буде так просто: я тільки сяду і відразу поїду. Загалом, в моїй голові це виглядало простіше. Але не все мені вдавалось зрозуміти з першого разу і ось не встигла я зробити щось не так, як батька хапали нерви і він кричав на весь салон машини. Від цього я стала ще більше нервуватися і помилятися. Хоча і намагалась максимально зібратися.

– Ну от скажи мені, скільки тобі ще разів пояснювати? Ти ж навчаєшся якось в тому університеті. Невже там так само нічого не можеш зрозуміти?

Настільки соромно та образливо мені ще ніколи в житті не було. Мало того, що дійсно не могла нічого завчити, то ще й тато про навчання в університеті висновки зробив. Різко на очі набігли сльози і я бігом вибігла з автомобіля, щоб ніхто не побачив, що я ще й розревілась за кермом.

Та мені стало чути ще сильні крики із автівки. І на цей раз це був дідусь, деякі слова я почула чітко:

– Якщо ще раз крикнеш на неї, то я крикну на тебе так, що вуха позакладає. Може, ти пригадаєш мені, як сам вчився їздити? Думаєш, мені не хотілось крикнути чи дати під затилок?

Якщо вас двох порівняти, то Анюта ще взагалі професіонал. Ти сидів три години як осел, бо не міг газ від гальма відрізнити. 

І я тоді свої нерви не демонстрував. Якби я це зробив, то у тебе досі була б травма на все життя, яка не дозволила б ніколи більше сісти за кермо. Іди давай вибачайся, бо ти то великий уже, але ремінь до п’ятої точки все ще гарно пристає.

Тато і справді відразу вийшов та попросив у мене пробачення. Дідусь тільки підморгнув. І черговий раз зрозуміла, який він у мене мудрий чоловік.

КІНЕЦЬ.