Діма з Настею посварилися… просто напередодні Нового року. Посварилися серйозно і, як думала Настя, назавжди. Свято неминуче наближалося, а вона перебувала в найгіршому настрої.

– Ну й нехай, – думала дівчина, – звичайно, шкода зіпсованого свята. Але я не сумуватиму – весело зустріну Новий рік із подружками, запрошу їх до себе!

І вона почала обдзвонювати подруг, але у них уже все було розплановано – хтось їхав з міста, хтось був запрошений у гості… Батьки поїхали святкувати на базу відпочинку з друзями, надавши молодим разом зустріти Новий рік . А вони… посварилися.

Зовсім зневірившись, Настя зателефонувала бабусі в село і запросила до себе.

– Приїжджай, бабусю, на ялинку сходимо, ти ж ніколи у місті Новий рік не зустрічала.

– А як же твій Діма? – здивувалася бабуся.

– Та ну його.., – сердито буркнула Настя, – схоже, ми розлучилися… назавжди.

Бабуся душею відчула, що настрій онуки не з найкращих, тож одразу погодилася.

– Добре, приїду 31-го, нагодую своє господарство і приїду.

Вони зустрілися на вокзалі.

– Розповідай, – одразу сказала бабуся, – що сталося?

– Та нічого особливого, – знизала плечима онука, забираючи її важку сумку і спохмурніла, – мені здається, не доріс він до серйозних стосунків, вітер у голові. А може, просто не любить…

Голос Насті задзвенів від образи.

– А ти сама любиш? – Бабуся навіть зупинилася, щоб уважніше поглянути на неї.

– У тому й річ, що так, – губи Насті затремтіли, – тому не хочу гри в одні ворота. Ми вже півтора роки зустрічаємося, а він… жодного разу не заговорив про свої почуття до мене, про майбутні спільні плани… Він одинак, бабусю, не хоче на себе тягар брати у вигляді сім’ї. Я це добре зрозуміла. Напевно, краще розлучитися, щоб не хвилювати одне одного.

– Ну, може, все-таки не варто спішити?

– Не знаю, – Настя похитала головою, – я втомилася від цієї невизначеності.

Прийшовши додому, бабуся заспокійливо обійняла внучку:

– А може… він ще прийде… сьогодні.

– Ні, бабусю, ні! Я його дуже образила.

– Чим?

– Він обсміяв друга, який зібрався одружитися. Наче жартома сказав, що йому його щиро шкода, що він потрапив у халепу. І тепер йому свободи повік не бачити. Він сміявся і чекав від мене реакції у відповідь. А я… образилася, і мене понесло… Сказала, що він не рішучий. Егоїст, який живе тільки для себе, тому йому ніколи не зрозуміти почуттів справжніх закоханих, які хочуть бути разом… О-оо, я ще багато чого наговорила йому. Він сказав, що я дуже емоційна і все перебільшую, і… пішов, гучно закривши двері. Він мені ніколи цього не пробачить.

– Якщо кохає, пробачить! – впевнено сказала бабуся, – якщо розумний, то замислиться і зрозуміє, чому ти так повелася. А якщо ні, значить і думати про нього не варто!

Бабуся все життя пропрацювала вчителем у школі, і напевно тому вона завжди вміла знайти найпотрібніші слова на втіху. Настя з вдячністю її обійняла:

– Дякую, що ти приїхала, що ти є.

Бабуся ласкаво погладила її по щоці, як у дитинстві, поцілувала і весело вигукнула:

– А давай сьогодні не сумуватимемо? Веселуватимемося і сподіватимемося на диво! Загадувати бажання на щастя! Подивися, яка у тебе ялинка стоїть ошатна, а якої я тобі смакоти привезла – сільської домашньої!

– А давай!!! – Настя раптом розвеселилася, – не будемо сьогодні ні говорити, ні думати про погане, а тільки про хороше!

Дзвінок у двері їх застав у самий розпал веселого клопоту на кухні.

– Це Він, – прошепотіла Настя, застигла і сіла в безсиллі на стілець. Вона весь цей час чекала на його прихід, але гнала цю думку, а тут зрозуміла, що сили вичерпалися…

– Я зараз відчиню, – кивнула бабуся і пішла до дверей, глянула у вічко і відчинила.

Дмитро швидко увірвався в маленький темний коридор, підхопив на руки бабусю, таку ж маленьку й легку, як і Настя, і закружляв в обіймах.

– Настя, Настя, я люблю тебе! – говорив він у пориві пристрасті та ніжності, обсипаючи її обличчя поцілунками, – пробач мені за все, пробач… Я такий не розумний, я все усвідомив. Ти мала рацію, у всьому мала рацію, виходь за мене заміж!

В цей момент ввімкнулося яскраве світло, і Дмитро з подивом побачив Настю, що стояла у вузькому коридорі. Секунду вона дивилася, витріщивши очі, а потім залилася дзвінким нестримним сміхом. Він застиг на мить, не знаючи, що й думати, але продовжуючи все міцно обіймати ту, якій щойно вилив свою душу.

– Та згодна вона, Діма, згодна! — пролунав просто біля його вуха старенький голос. Відвикла я вже від цього…

Це був найкращий та веселий Новий рік у житті Насті та Діми, вони дуже любили про нього розповідати своїм дітям, а потім вже й онукам.

КІНЕЦЬ.