Провівши чоловіка в останній шлях, Ольга Захарівна занедужала. Полежала в лікарні місяць, а коли настав час виписуватись, ліkар сказав дочкам: — Вашій мамі потрібен постійний догляд. Вивозити назад до села не можна. Там вона довго не проживе… — Що будемо робити? — спитала Ганна, молодша дочка, у старшої, Галини.

— Я заберу її на місяць, потім ти. Так і чергуватимемося. І поїхала Ольга Захарівна жити до старшої дочки. Через місяць Ганна з чоловіком приїхали, щоби забрати маму до себе. — Тільки одне твердить: «Додому хочу». — сказала Ганні Галина… — Я ж і справді додому хочу, — сказала Ольга Захарівна Ганні, коли вони вже їхали машиною.

— Якщо хочеш, то туди й поїдемо, — відповіла дочка. Щойно бабуся переступила порог свого будинку, як відразу ж у неї настрій покращився. — Мені здається, твоя мама тут набагато краще почувається, — сказав чоловік Ганні. — Ну, значить, я з нею тут і залишуся. Сам поміркуй, діти вже виросли, у них свої сім’ї, ти місяцями пропадаєш у відрядженнях. Вдома буваєш тиждень за пару місяців.

А я там сама сиджу. Краще з мамою тут житиму, а ти приїжджатимеш до мене, — запропонувала Ганна, і чоловік погодився з нею. Якось мати сказала дочці: — Знаєш, а Галина вмовила мене заповіт на неї написати.

— Ну і що, мені ти потрібна, а не твоя хата… Так і почали жити мати з дочкою. Ольга Захарівна підбадьорилася, почала більше часу проводити на городі, здоров’я у неї зміцніло.

Зять, з кожним приїздом, обов’язково щось оновлював чи ремонтував у будинку. Галина приїжджала, і раділа – будинок ремонтується – ціна на нього зростає. І нічого про спадок сестрі не каже. Чекає не дочекається, коли мами не стане, щоби прибрати до рук будинок.

Та тільки Ольга Захарівна сама розшукала нотаріуса, анулювала старий заповіт та написала дарчу на Ганну. Так матір із дочкою прожили три роки. Настав день, не стало Ольги Захарівни. Проводили її в останній шлях. Гості розійшлися. Залишилися лише дві сестри та їхні чоловіки. — Ну от, Ганно, настав час і вам честь знати. Їдь у свою квартиру, — сказала Галина сестрі. — Чого це ти мене з мого дому женеш?

— А тому що це мій дім! – сказала Галина та показала заповіт. — Твій папірець нічого не вартий, — парирувала Ганна і показала документ, що анулює перший заповіт. — А ось це дарча на моє ім’я. Галина схопила документи сестри і кинувши до грубки, з переможним виглядом подивилася на Ганну.

– Це були копії. Оригінали у нотаріуса, – посміхнулася Ганна. — Дуренька! — заверещав на дружину чоловік Галини. — Казав тобі, треба було дарчу оформляти! Так лаючись, вони покинули будинок і вирушили додому.