Я останнім часом розчарована і переглянула абсолютно усіх людей, які по життю були поруч зі мною.

Дуже прикро усвідомлювати, що досить часто чужа людина тобі готова допомогти краще, ніж твоя рідна людина, які не хоче підставити плече у такий важкий час.

Я хочу поділитися своїми хвилюваннями стосовно своєї рідної сестри, яка відвернулася від мене і у нас зіпсувалися стосунки через її вину.

Я зовсім нічого поганого їй не зробила, ніколи не відмовляла ні в чому, лише горнулася до неї, адже рідна сестра Ірина у мене одна, можна сказати, найрідніша людина.

Ірина старша за мене на 7 років.

Зараз мені 53 роки, але не було жодного разу, щоб вона мені в чомусь допомогла.

Я завжди пропонувала їй свою допомогу, правда, сестра говорила, що їй нічого не потрібно, у неї все й так є, що їй необхідно на сьогоднішній день.

Все життя вона жила зі своїм чоловіком в тому ж селі, де жили наші мама й тато.

Чоловік у неї був працьовитим, вони тримали велике господарство, мали багато землі, добре господарювали і мали з того досить таки хороші прибутки.

Я часто їх запрошувала до себе в гості, адже ми з чоловіком живемо у Вінниці, в місті, у нас і квартира тут є.

Та жодного разу, скільки сестра з сім’єю до мене приїжджала, навіть літри молока чи стакан сметани не привезла мені.

Вони з чоловіком щовихідних їздять на базар, продають усе зі свого господарства, щоб отримати гарні гроші.

Одного разу сестра сказала, що приїдуть у Вінницю по справах, сказала, що переночують у мене з чоловіком.

Я зраділа, погодилася, але попросила, щоб вони мені, звісно за гроші, привезли дві банки молока, пів літри сметани і три десятки яєць.

Я просто знаю, що сестра в селі це все дешевше продає, ніж у нас ціни у Вінниці на базарі.

Але вийшло навпаки, сестра мені порахувала все по наших міських цінах, так і сказала, що ціна, як у вас тут на базарі.

Ще й кілограм сиру мені привезла сама, звісно за гроші, сказала, що залишився в них, не могли продати, а в мене пригодиться, діти з’їдять.

Я була дуже здивована вчинком Ірини, хоча, звісно, нічого не сказала їй.

Більше я в сестри не замовляла нічого, не хотіла, бо вона вважала, що мені ще послугу зробила.

А потім якось життя закрутилося.

Згодом не стало мами, після неї залишилася невеличка хатина.

Ірина сказала, що лише вона має право на спадщину, бо жила біля матері і майже щодня бігала до неї.

Але останні роки, я сама часто їздила до мами, допомагала чим могла, майже щовихідних була у неї.

Мама була не лежача, сама ходила, їсти собі готувала, про який догляд сестра каже, я й гадки не маю.

Звісно вона рідна донька мами, жила близько, от і навідувалася до неї, трохи допомагала. Але ж я теж її донька.

Але не хотіла суперечок з Іриною, тому погодилася, щоб вона забрала мамину хату.

Вона казала, що вона більше розуміється в господарстві, а там і кури і город великий, все одно я не буду там працювати, а сестра оброблятиме з чоловіком і ту ділянку.

Згодом Ірина таке оформила хату на себе.

А декілька місяців тому занедужав чоловік моєї сестри. Нічого не міг робити.

Він був і в стаціонарі і ходив по фахівцях, але поки нічого не допомагає.

Сестра витратила усі гроші. А нещодавно, несподівано, подзвонила до мене.

Ірина стала просити, щоб я позичила їй тисячу доларів, бо зараз грошей у них немає, у дітей теж проблеми свої, тому вона звернулася до мене.

Я дуже здивувалася, бо сестра ніколи мені нічим не допомагала, а коли у неї трапилося таке, то вона згадала мене і сама подзвонила до мене.

Гроші у мене, звісно, є. Але я сказала Ірині, що немає, що позичити їй. сказала, хай мамину хату продасть, яку вона собі забрала і будуть їй гроші.

Ірина поклала телефон. А мене тепер совість шкребе. Не знаю, чи правильно я вчинила?

КІНЕЦЬ.