Нещодавно я зрозуміла, що геть нічого не тямлю у сучасних сленгах та поняттях. І ось до мене таки дійшла дивна абревіатура, якщо можна так це назвати. РЗП.

Я не могла довго зрозуміти, що це таке і в потоці мови навіть не розрізняла цих букв. Але пізніше мені пояснили: зараз так скорочено називають жінок, що розлучені і мають дитину. Отже, абревіатура означає «розлучена з причепом».

Коли до мене дійшло, що люди дійсно використовують у своїй мові такі жахливі слова, то я втратила дар мови. Ніколи й не повірю, що це змогла придумати жінка. А якщо чоловік…То хіба можна назвати його чоловіком? Його і твариною називати не варт. Не хочеться ображати живих істот.

Я думала, що суспільство уже дійшло до того, що розлучення – не хвороба, не патологія і не смертний вирок. Краще розлучитись і не мучити один одного, ніж все життя терпіти поряд людину, яка тебе не влаштовує. Щоправда, дивно воно все виходить. Бо чоловік розлучається і ні за що не переживає, а от жінка тільки ускладнює собі життя, бо самій бути із дитиною або й з декількома дуже важко.

Тобто, щоб не бути одною, жінці часто доводиться терпіти фізичні та моральні знущання, прощати зради і приниження. Кожна боїться, що сама не зможе забезпечити маля поки в декреті, або і коли вже на роботі. Кожна боїться, що все не встигатиме і не матиме коштів, аби наймати майстра, який лагодитиме все у домі. Кожна думає «а що ж скажуть люди?!».  А головне, що спиняє більшість жінок – думка про те, що дитина росте без батька.

А я вам скажу, що це все нісенітниці. Нехай краще дитина росте у любові, ніж у постійному страху та агресії.

Що до того, що дитину якийсь недоумок надумав назвати причепом, то це взагалі кошмар. Як можна живу істоту, особистість називати так образливо? Це яка клепка у голові має бути?

Більшість чоловіків, я переконана, вважають, що жінка, яка вже розлучена просто живе і мріє про те, аби знайти чоловіка та побратись вдруге. Та скажіть мені, яка адекватна жінка, спробувавши свободу та незалежність після плачевного шлюбу захоче знову сунути голову в те ярмо?

Так, про сто відсотків говорити не варто, бо всюди є винятки. Та все ж. Часто мені траплялось таке, що після розлучення жінки розквітали, відчували нарешті смак життя, відкривали якісь нові справи та починали заробляти, жити для себе. А не сидіти вдома та прати шкарпетки свого судженого.

Тому мене і дратує, що часто таких самодостатніх, сильних та сміливих жінок хтось сміє називати такими образливими словами. До них ставляться, як до чогось на рівень нижчого. А варто ж просто подивитись під свій ніс і згадати, чого в житті досягнув сам.

Загалом, говорити можна довго. Але чи є в цьому сенс, якщо ось такі бовдури завжди були, є і будуть? Від цього вже нікуди не подінешся.

КІНЕЦЬ.