Так склалося, що він єдиний родич, тому постало питання що ж робити? На плечі Ігоря впала величезна відповідальність. Дядя і раніше проводив доволі багато часу з племінником, тому хлопчик перший час не запитував де його мама.
В Ігоря сьогодні складний день. Він хотів швиденько повернутися додому та як слід відпочити. Полежати на канапі за переглядом улюбленого фільму було б ідеально. Завтра субота не треба нікуди спішити. Дорогою додому до нього зателефонувала його двоюрідна сестра Вікторія. По голосу було чути що жінці зле. Вона сказала, що викликала швидку, але немає на кого лишити Дмитрика. Сусідка не брала слухавку, тому єдиний, хто міг її виручити у той момент — брат Ігор. Вікторія попросила, щоб той приїхав на ніч до них додому та поглядів племінника.
Хоча, Ігорю дуже хотілось відпочити після важкого трудового дня, але відмовити сестрі у такій ситуації він не міг. Тому швидко зібрався та поїхав до Вікторії додому. Приїхав вчасно, жінка якраз сідала до карети швидкої допомоги. Ігор запевнив сестру, що все буде гаразд, щоб вона не хвилювалась. Трішки відійшовши в сторону, лікар тихо промовив, що ситуація досить серйозна і стан Вікторії критично важкий через проблеми з серцем.
Ігор не хотів думати про погане, він вірив, що сестрі в лікарні допоможуть і зранку вже все буде гаразд. Але ранок почався з трагічного повідомлення. З лікарні зателефонували та сказали, що Вікторії вже нема в живих. Так склалося, що він єдиний родич, тому постало питання що ж робити?
Дядя і раніше проводив доволі багато часу з племінником, тому хлопчик перший час не запитував де його мама. На плечі Ігоря впала величезна відповідальність. Спершу потрібно було організувати поховання. А потім розв’язати питання, з ким житиме Дмитрик.
З 0рrанів опікu вже телефонували та запитували чи залишиться хлопчик з рідним дядьком чи оформляти його у дитячий будинок. Чоловік усе зважив. Йому вже 32 роки. Неодружений, дітей не має. Якщо віддасть племінника в притулок, то ніколи собі цього не пробачить. Тому, довго не вагаючись, вирішив, що з усім справиться сам.
Дмитрику вже 6 років. Цієї осені він іде до першого класу. Часто згадує про маму, але вже не плаче, як раніше. Вони з дядею Ігорем справжні друзі. Чоловік любить племінника, водить його на атракціони, в зоопарк. Придбав велосипед та роликові ковзани. Хлопчик усім забезпечений. Як добре, що в нього лишилась рідна людина, яка не покинула в біді.
КІНЕЦЬ.