Зараз мені дуже непросто на душі, адже маю досить таки не просту ситуацію, з якої не так вже й просто знайти вихід мені.

Я вирішила написати, щоб поділитися, бо більше не маю з ким, ще й можливо пораду гарну отримаю, бо самій справитися не вдається зовсім.

Та все таки я дуже сподіваюся отримати гарну пораду, яка допомогла б мені справитися з моєю ситуацією, яка склалася у мене з моєю мамою рідною.

Моя мама живе в невеличкому селі, воно розташоване за 120 кілометрів до нашого міста. Наче не так вже й далеко і ми з чоловіком моїм частенько навідувалися до мами.

Розкажу трохи детальніше.

Я зараз в шлюбі. Ми з чоловіком взяли трикімнатну квартиру в кредит, виплачуємо за неї, зрозуміло, чималу суму.

Останніми роками з заробітками у нас не дуже, а останнім часом і зовсім погано, тому з виплатами трохи затягнулися, важко назбирати суму платежу щомісяця, бо справи дійсно не прості у нас зовсім.

Моїй мамі зараз 69 років. Останнім часом мама хворіє, а деколи лише лежить, важко їй загалом.

Ми спочатку їздили до неї, але на своєму автомобілі це дуже дорого, хоч у нас старенький Mitsubishi, але паливо дороге, їхати далеко, нам дуже не вигідно, бо дорого.

А їздити на громадському транспорті – дуже не зручно, з пересадками, лише в дорозі більше ніж пів дня їхати в село.

Ми з чоловіком порадилися і подумали, та й вирішили, що краще маму поки заберемо до себе. Сподівалися доглянути її, а коли стане краще, то мама житиме в селі, відвеземо її десь на літо додому.

Загалом у нас моя мама живе вже майже 9 місяців.

Хоча щиро скажу, що чоловікові і дітям не дуже подобалася така ідея, але іншого вибору у нас не було, мама є мама і ми маємо її доглядати.

На доглядальницю грошей у нас немає, адже заробляємо небагато обоє, кредит такий маємо, тому догляд за мамою в нашій квартирі був найкращим, або навіть єдиним, варіантом.

Хоча мама іноді не дуже добре себе почуває, але вона останнім часом стала більш енергійною та жвавою.

Мама, як і звикла в селі, прокидається з самого ранку і не хоче взагалі пристосовуватися до правил нашої сім’ї. відразу йде у ванну, на кухні порядкується, щось там смажить, вмикає телевізор.

Ще в робочі дні я розумію, але у вихідні ми хочемо відпочити, але мама з самого ранку спокою нам не дає.

Мама постійно докоряє мені, що я все роблю не так.

Дітям і чоловікові простіше, діти навчаються, чоловік працює, а я працюю вдома зараз, маю дистанційну роботу.

То я з мамою з ранку до вечора, вона постійно щось просить, вимагає до себе уваги, але ж я працюю повний день і маю займатися роботою, але вона не розуміє цього, бо я ж вдома сиджу.

Мені вже 47 років, але мама мені робить зауваження наче дитині малій. мені це так набридло все пояснювати і виправдовуватися щодня.

Мені особливо не подобається, коли мама це робить при дітях, навіть чоловіком моїм командує постійно.

Весь день мене відволікає від роботи, зовсім не розуміє мене. То квіти треба полити, то час вечерю ставити, то краще суп варити чи кашу, а не картоплю смажити.

Загалом мама чомусь вирішила, що ми маємо все виконувати по команді, а вона у нас не гостя, а господиня справжня.

А ще мама носить такий же розмір одягу майже, як я. То отак може просто відкрити шафу і взяти мого светра, чи футболку, чи нічну сорочку якусь, навіть не запитує.

Коли я їй щось кажу, то ображається, мовляв коли я була дитиною, то вона мені нічого не шкодувала.

Я кажу, що це зовсім інша справа, адже це мої особисті речі.

Мені не шкода, просто потрібно сходити в магазин і купити потрібну річ, а не брати мою з шафи без дозволу.

А ще мамі потрібно зараз харчуватися особливо, адже нічого жирного і мучного їй не можна, вона сама не готує, все для неї окремо вигадую я.

То все так важко, ви навіть не уявляєте собі і дорого, водночас.

Також я в аптеку ходжу за призначенням, лікарі, процедури. Багато ми робимо в нашій поліклініці безкоштовно, але іноді маємо ходити і до платних фахівців, а це дорого для нас.

За все плачу я сама. Але мама пенсію свою тримає, вона навіть мови не веде, щоб щось купити чи розрахуватися за щось. Вона навіть пенсію з картки не знімає.

Виходить, що я витрачаю на маму більшу половину своєї зарплати, але ж в мене діти, кредит.

Якось я вирішила поговорити з нею, сказала, можливо, вона хоч на себе свої гроші буде витрачати, адже має пенсію і вже відклала за ці місяці чимало, а вона, несподівано, образилася на мене.

Мама каже, що я ні за що не платила, коли вона ростила мене.

Вже три дні мама не спілкується зі мною через гроші, хоча сама так і не купила нічого.

Як мені тут бути? Як говорити чи пояснювати їй, що нам зараз дуже важко, щоб вона зрозуміла і не ображалася на мене? Хіба мати так може чинити?

КІНЕЦЬ.