Цілими днями я пропадав на роботі. Інколи мені самому здавалось, що ліпше навіть додому не іти, а вже краще прямо в офісі і переночувати. Мама постійно переживала та сварилась, що з таким ставленням до роботи я ніколи в житті не знайду собі пару та не одружусь. А вона вже внуків хоче. Але я здивував всіх і таки знайшов собі пару. Через рік ми побрались.

Щоправда, тепер, коли минуло трохи більше ніж два роки, я помічаю, що ми занадто різні, аби бути разом.

Коли я познайомився із Софією, то вона причарувала мене своєю простотою, щирістю, невимушеністю. На той час у нашому офісі всі дівчата були такими пафосними та несправжніми, що я дивитись на них не міг, не те щоб спілкуватись. Тому цим мене Соня здивувала та підкорила. От я і вирішив, що з такою готовий пов’язати своє життя.

Так склалось, що мої батьки любили випивати і я ріс у скруті. Тому для того, аби чогось досягти, мені потрібно було прикласти чимало зусиль. Обставини склались так, що я мусив подорослішати раніше за однолітків. Отож і хотів, аби моя дружина також чимось займалась, десь себе реалізовувала попри те, що коштів у нас достатньо.

Мені хотілось, щоб моя друга половинка займалась улюбленою справою, створювала затишок вдома і сама від цього отримувала задоволення. І мені здалось, що такою буде Соня. Адже вона постійно говорила про сім’ю, цінності, затишок. Та тоді я не знав, що все це просто ілюзія в моїх очах.

Після весілля все перевернулось із ніг на голову. І якщо говорити по-простому, то жінка просто сіла мені на шию та звісила ніжки.

Коли вона сказала, що працювати нікуди не піде, бо сама не знає, що їй подобається, то я збентежився, що в людини немає захоплень, проте дозволив їй сидіти вдома, оскільки заробляю достатньо. Я надіявся, що в такому випадку у нашому домі завжди буде затишок, чистота, любов.

Але кожен раз, коли я приходив із роботи, то заставав одну і ту ж саму картину: Софія лежить на дивані, на всю квартиру кричить телевізор, вона пліткує із подругами, а кругом твориться повний безлад. Навіть раковина забита посудом, який ставили ще після сніданку.

Декілька разів я намагався вирішити проблему розмовою і спілкувався з приводу цього з жінкою. Але вона говорила мені, що не вміє це все робити. Отож їжу ми постійно замовляли, а прибирав я за можливості сам. Потім мені все це просто набридло, бо всього робити я не встигав, але і жити у безладі не хотів, тому найняв помічницю. І після цього почалось ще цікавіше. Соня стала часто десь пропадати. Коли я питав, де вона ходить, то казала, що секретики обговорювала у подруги.

Минав час і я вирішив завести мову про діток. Софія навіть не стала мене слухати, перебила на пів слова і сказала, що поки до всього цього не готова, і взагалі ще молода. Я нагадав, що до весілля вона розповідала мені про сім’ю, про діток, казала, що це її мрія. І що ви думаєте вона мені відповіла? Правильно. Що це просто я на неї так впливав і нав’язував свою думку.

Це стало останньою краплею і я просто взяв із шафи валізи, вручив їх дружині і сказав забирати речі та їхати до своєї мами. Не встигла вона вийти із квартири, як мені почала дзвонити теща та просити одуматися.

А я тоді вже твердо знав, що от якраз це розлучення і буде доречно назвати «одумався». Шкода тільки, що я раніше не зрозумів, що нам не можна бути разом, що ми категорично різні і цілі в нас різні (бо в декого їх взагалі немає).

Тут радує тільки те, що дійсно не встигли дітей народити. Бо тоді піти на такий вчинок було б важче.

КІНЕЦЬ.