Катя поспішала на автобус, щоб поїхати до мами в село на вихідні.

Був вечір, засвітилися ліхтарі, але на диво було порожньо на вулиці, що вела до автовокзалу.

Навіть машин на дорогах майже не було.

Перебігши через пішохідний перехід, Катя помітила на землі щось блискуче. Вона швидко нахилилася і підняла ту річ.

Її подиву не було межі – в руках вона тримала гарний кулон на срібному ланцюжку!

Швидко поклавши його в кишеню, вона поспішила на автобус.

Дівчина сіла в крісло і зітхнула з полегшенням – не спізнилася.

І тут вона згадала про свою несподівану знахідку…

Красива річ. Срібний ланцюжок і темно–синій камінь під сапфір.

Вона зрозуміла, що навряд чи цей камінь дорогоцінний. В іншому випадку йому взагалі ціни немає, цій прикрасі. Але й так було зрозуміло, що річ дорога.

– Як його могли загубити? – подумала Катя, переконавшись у тому, що ланцюжок не порваний, так що він не впав сам. – І що тепер з ним робити?

З’явилася думка віднести його до привокзального бюро знахідок після приїзду, але щось зупиняло її від цієї думки.

Все ж таки не на самому вокзалі вона його знайшла, навряд чи цей кулон колись повернеться до рук власника.

Ще раз уважно розглянувши його, дівчина знайшла ледве помітну пробу. Це все ж таки срібний ланцюжок. Вона знову сховала ланцюжок у кишеню.

Мамі вона розповідати про кулон не стала, та напевно змусить віднести його, почепити оголошення по стовпах в окрузі, чим їй займатися зовсім не хотілося.

– Гаразд, потім вирішу, що з ним робити. З Андрієм пораджусь, – вирішила Катя.

Мама зустріла доньку привітно, смачно нагодувала, розпитала про справи, про навчання, про Андрія. Про нього Катя відповіла ухильно – все гаразд, мовляв. Просто не хотілося раніше турбувати маму.

Два дні тому хлопець зробив їй пропозицію, вона сказала, що подумає.

Але якщо чесно, заміж поки не збиралася, хоч і любила його.

Вихідні пролетіли швидко.

У неділю Катя повернулася в гуртожиток.

Вона відкрила двері і занесла в кімнату дві важкі сумки з сільськими смаколиками, що наготувала її мама.

– Привіт, Маринко! – привіталась вона з подругою по кімнаті. – Ох, зараз будемо обідати! Мені тут мама і курочку передала і пиріжків он скільки напекла…

Та Марина чомусь зовсім не зраділа і мовчки дивилась на Катю.

– Катю, тобі краще присісти, – раптом сказала вона. – У мене для тебе погані новини…

– Що трапилося?! – ахнула Катя.

– Я не хотіла тобі говорити, але… Твій Андрій, схоже, загуляв…

– Як це?! – Катя так і застигла від почутого.

– Та отак! Бачила я його в суботу в клубі з Наталкою рудою. Танцювали, обіймалися, і так обійнявшись і пішли, схоже, до неї додому. Я чула, як вона спитала його:

– До мене?

А він відповів:

– Ну не до мене ж у гуртожиток.

Каті це, звісно, не сподобалося. Але в подробиці вона вдаватися не стала, хоча спала цієї ночі погано. Андрій чомусь не зайшов до неї, не спитав, як вона з’їздила…

У понеділок зранку дівчина зібралася на заняття, і поверх тоненького блакитного светрика одягла кулон.

Виглядало дивовижно! Маринка одразу ж причепилася з питаннями, звідки така краса, на що Катя відповіла коротко:

– Не скажу, – і підморгнула подрузі при цьому.

А вже надвечір вона відчула, що ніби як заслабла. Дівчина не надала цьому значення, випила пігулку і раніше лягла спати.

Андрій так і не з’явився і в інституті вони не зустрілися.

Наступної п’ятниці вранці її розбудив дзвінок від мами.

– Катрусю, якось мені неспокійно, – сказала вона. — Сон поганий наснився. У тебе все гаразд, не заслабла?

– Ні, матусю, все нормально! — відповіла Катя, намагаючись надати голосу бадьорості.

Насправді ж увесь цей тиждень вона була слаба. Сьогодні вона навіть вирішила не ходити на заняття. Три дні тому відбулося зʼясування стосунків з Андрієм. По суті вони розлучилися.

Він сказав, що розуміє її, заміж рано, ще не нагулялася, і він, мовляв, не буде її ні до чого примушувати. А насправді він просто став зустрічатися із цією рудою красунею Наталкою.

Після розмови з мамою Катя відключила телефон і буквально лягла на подушку без сил. Це вкотре схвилювало Марину.

– Катю, це не добре! — роздратовано кинула та зошит із лекціями на стіл. — Поглянь на себе в дзеркало, змарніла вся! Пігулки вже не допомагають. Не їси нічого. Треба до лікаря, негайно!

– Маринко, ну заслабла я просто, – стомлено відповіла Катя, а кожне слово давалося важко.

Коли Марина нарешті пішла, дівчина заплющила очі і забулася важким сном. Сама собі вона вирішила, що це розставання з Андрієм так на неї подіяло.

Ну ще б, два роки стосунків, пропозицію зробив, і раптом – різко зіскочив убік. Таке, кого хочеш, виведе з рівноваги.

Спала вона погано, вставала тільки щоб дійти до туалету, але при цьому відчувала велику слабкість. А ввечері двері кімнати відчинилися, і на порозі з’явилася мама. На ній не було лиця… А потім і Марина…

Виявляється, це вона подзвонила їй і розповіла про стан її дочки. Мама одразу викликала швидку.

Лікар оглянула Катю, і сказала:

– Потрібно в лікарню, тут я вам нічого не скажу. Тиск дуже низький. Потрібне повне обстеження.

– Доню, ну що ж ти мовчала? Чому дійшла до такого стану? – журилася мама.

І тут вона помітила у неї кулон.

– Звідки це у тебе, Катю?

Вже дорогою до лікарні вона розповіла мамі про випадкову знахідку. Перша думка, яка майнула в голові засмученої жінки: недарма це! Чула вона за своє життя про такі знахідки!

– Знімай негайно, – сказала мама і засунула кулон у сумку.

Коли Катю розмістили в палаті, і до неї прийшов лікар, мама вийшла з лікарні, взяла таксі і попрямувала до своєї давньої знайомої, яка колись жила в їхньому селі, а потім переїхала в місто. Колись вона славилася ворожкою.

Вислухавши нещасну жінку, Варвара тільки сплеснула руками:

– До чого ж легковажна молодь! Вчиш їх, вчиш, та все даресно. Адже це чийсь чужий відкуп! – сказала вона, розглядаючи синій камінь на світлі. – Швидше за все, він робився від тяжкої недуги. Замовлений і кинутий на вулиці. Хто його знайде і забере собі, тому й перейдуть недуги!

У нещасної матері все похололо всередині.

– І що тепер? – запитала вона тремтячим голосом.

– Зараз уже її не відпустять з лікарні, а завтра прямо зранку забирай дочку! Лікарі тут не допоможуть. Катерина має сама повернути цю річ туди, звідки взяла і сказати при цьому: «Відкупаюся!».

Потім були інші настанови: подати біля церкви милостиню тому, хто просить, сказавши при цьому: «Відкупляюся!». Причаститись. І дотримуватися строгого посту рівно сорок днів.

– Ну ось що, – сказала нарешті Варвара. – Переночуєш у мене, а завтра з моїм чоловіком, Степаном, заберете Катю з лікарні, зробите все, як я сказала, і додому. Він вас відвезе.

Після цього вони з Катею приїхали на те злощасне місце. Дівчина дійшла до стовпа і кинула кулон на землю.

Ну а потім церква і все інше. Все, як навчала Варвара. Далося це все важко, мати весь час підтримувала Катю, тихенько витираючи сльози. А потім Степан відвіз їх додому, у село.

Все поступово налагодилося. Мати не відходила від дочки ні на крок, і за нею спостерігав уже місцевий лікар, старенький і навчений досвідом.

Піст Катя перенесла добре, строго його дотримуючись. Дуже вона злякалася після всього почутого.

До весни вона одужала остаточно. Сили відновились. Ось тільки в інституті довелося взяти відпустку. То справді був її «відкуп» за легковажний вчинок.

І тепер вона всім говорила із серйозним виглядом:

– Не піднімайте чужі брязкальця, хоч би якими красивими вони не були. Життя у нас одне, і воно дорожче за найцінніші прикраси…

КІНЕЦЬ.