У мене завжди виникало питання, чому люди наро джують по троє-четверо дітей, якщо немає засобів для існування. Може, це питання звучить не етично щодо таких батьків. Думаю і про те, що тим дітям потім треба дати освіту, вивести у світ. Адже час вимагає знань, щоб прожити життя як належить.

Не втрималася з цим питанням до знайомої, яка завагітніла четвертою дитиною. Жінка не працює, бо наро джує дитину за дитиною. Все тягне чоловік. Тому живуть дуже скромно, адже троє дітей виховувати у наш час дуже непросто. Нещодавно зустріла її, а вона знову ваrітна.

Можливо, так нічого її не спитала б, якби вона не попросила мене про непотрібні речі та іграшки. Я вислухала її і тоді спитала, навіщо їй четверта дитина. Відповідь мене просто приголомшила: — Знаєш, так люблю малечу.

Погладити, заспівати пісеньку, притулитися з ніжністю. Діти вже майже дорослі, вони вже не потребують таких ніжностей. Я йшла і майже плювалась. Жінка вирішила народити собі іграшку. В іншому вона себе не може знайти. Її радість у дітях, яких вона народжує, доки вони народжуються.

А що далі? Подумала вона про дітей, яких завтра треба буде одягнути та нагодувати, приділити кожному увагу, дати належну освіту. А ще дітям потрібна постійна увага не тільки коли вони зовсім малі. Дорослими дітьми треба займатись не менше. Думаю, що в усьому має бути золота середина.

І привести у світ дитину – це не подвиг. Кілька дітей – також не подвиг! А ось виростити дітей добрими та розумними людьми є свідченням того, що батьки не просто народжували дітей на своє задоволення. Дай Бог, щоб матері чотирьох дітей вистачило на це сил та вміння.

КІНЕЦЬ.