Мій тато та мама працювали у сфері ревізії, тому їм доводилось часто змінювати місце проживання. До школи я жила з бабусею, адже маленькій дитині було б важко так часто змінювати місця життя, а от у перший клас я вже йшла з батьками, а потім кожного року ми змінювали місто і школу. Звісно, для мене кожне 1 вересня було стресом, адже потрібно було знайомитися з новими людьми й звикати до нових правил, але батьків ці «дитячі проблеми» не сильно цікавили.

Мені було 8, коли у мене з’явилась молодша сестра і спочатку я дуже раділа цій звістці, адже ми могли б стати близькими один одному, але батьки зробили все, щоб я її ненавиділа. Перш за все вони почали весь вільний час і любов віддавати їй, я просто стала пустим місцем, про яке пригадували, коли потрібно було щось прибрати, приготувати їсти, або посидіти з Оленою.

Вже тоді я розуміла, що хочу втекти з власного дому, що мені тут більше не місце. Схоже, саме тому почала шукати любов у хлопцях ще у юному віці, а коли мені було 17, то максим, хлопець з мого класу, запропонував одружитися і я радо погодилось. Жити ми почали у його батьків і це було значно краще, ніж з моїми, а потім він пішов навчатися у військовий університет, а мені, як його дружині, дозволили поселитися з ним в одній кімнаті у гуртожитку.

Мама з татом були дуже незадоволені моїм життєвим вибором і образилися на мене (або їм було все одно), тому на мої спроби підтримувати спілкування реагували негативно, так і вийшло, що зовсім припинили спілкування. Спочатку мене це засмучувало, а потім я зрозуміла, що у мене є чудовий чоловік і потрібно зосередитися на власній сім’ї.

Нам було по 25 років, коли ми змогли відкласти достатньо грошей, аби купити власну квартиру. Помаленьку робили у ній ремонт і почали планувати народження першої дитини. Тоді я й про себе нагадала моя менша сестра. Вона зателефонувала й розповіла, що у мами трапився інсульт, тому потрібно, щоб я повернулась додому і доглядала за нею.

Я була ошелешена таким, почала пояснювати, що у мене є своя родина, проте її це зовсім не турбувало.
Хоча повертатися додому я не хотіла, але провідати матір мусила, серце боліло від звістки про таку трагедію. На вихідних відправилась з чоловіком у рідне місто.

На порозі мене зустрів батько, зовсім не радий мене бачити, я пішла до мами, почала з нею розмовляти, а вона натомість розказувала мені, яка я погана донька і нікудишня людина. Терпіти це я більше не могла, вручила татові відкладені мною гроші для маминого лікування і пішла геть

Чоловік ледь мене заспокоїв після такої «теплої зустрічі» з родичами, я не могла повірити, що батькам може дійсно бути так все одно на власну дитину, адже того ж дня я дізналась і про власну вагітність

КІНЕЦЬ.