Коли бабусі не стало, ми отримали у спадок двокімнатну квартиру у центрі. Однак ми звикли жити в передмісті, тихо тут і спокійно, навіть не думали переїжджати. Тож вирішили, що квартиру здамо в оренду. Орендарі знайшлися швидко, багато хто відгукнувся на оголошення. Ми погодилися надати житло дівчині, яка зателефонувала третьою.

Її влаштували наші умови та розмір плати. Ми не хотіли їй докучати візитами, тому переклади здійснювали дистанційно. Але через півроку нам зателефонувала сусідка і почала скаржитися, що з нашої квартири постійно вночі шум, мовляв, там постійно якісь гучні вечірки.

Коли ми відвідали квартиру, знайшли її не в кращому стані. Дівчину після цього ми виселили. Після цього знову оголошення виставили. На нього відгукнулася молода пара.

Вони нам одразу сподобалися. Мишко та Маша були студентами, поєднували навчання та роботу, приїхали з області. Грошей вони мали небагато, але виглядали вони дуже акуратно, залишаючи хороше враження.

Після того, як вони оселилися у нашій квартирі, скарги від сусідів припинилися. За кілька місяців несподівано зателефонував Михайло. -У спальні потрібний ремонт.

-Так, але в нас зараз немає грошей. -Я не в цьому сенсі. У нас на роботі залишилися позбавлення будівельних матеріалів, начальство дозволило нам їх забрати, винагородили нас за старання. Чи можна ми зробимо ремонт? Згоду ми дали. Коли після ремонту прийшли, щоб оглянути квартиру, вона просто перетворилася, виглядала тепер дуже акуратно.

А за кілька місяців зателефонував Михайло і сказав, що вони з’їжджають. Мій чоловік їхав забирати ключі у поганому настрої. Він думав, що вони вимагатимуть гроші за ремонт.

Проте все зовсім по-іншому вийшло. -І скільки ми вам винні? -Ви нічого не винні, ми ж ремонт для себе робили, адже хотіли там жити. Ось лише батьки нам квартиру подарували. Всім бажаю таких добрих орендарів!

КІНЕЦЬ.