Робочий день Ніни Іванівни добігав кінця… Вона вже й білий халат зняла, як раптом пролунав телефонний дзвінок…

-Мамо, нам потрібно терміново побачитися. У мене до тебе серйозна розмова. – пролунав у слухавці голос Ігора

-Привіт, сину. І що ж преконало тебе подзвонити? Невже Павло сказав, що я вже одною ногою на тому світі? – сказала Ніна Іванівна, яка не чула голосу старшого сина вже давно, відколи заявила йому, що більше сумки з вечерями для його великої родини не збиратиме…

-Мамо, ти про що? – не зрозумів син.

-Я про те, що ти і раніше мене увагою своєю не балував, а в останні два місяці зовсім забув …

-У мене було багато справ. А ось сьогодні видався вільний вечір. Ну, то я приїду?

-Приїжджай, звичайно. Я тобі завжди рада.

Прийшовши з роботи додому, Ніна Іванівна приготувала гарячі бутерброди і почала чекати в гості свого сина. Він прийшов швидко.

-Мамо, у мене до тебе справа, – з порога заявив Ігор

-А, може, ти хоча б роздягнешся, повечеряєш зі мною, а вже потім про справи поговоримо? – поцікавилася у сина Ніна Іванівна

-Ну, давай повечеряємо… Зізнаюся, я сумую за тими часами, коли ти для нас вечері готувала… Так, добре було… А зараз Наталка нас картоплею в мундирах, та макаронами через вечір годує… Дістала вже… Мамо, а, може …

-Не може, синку, не може. Вечері для вас я більше не готуватиму. Мені треба грошей назбирати собі на прощання… А то, не дай Боже, зі мною щось трапиться, як з батьком вашим, а мене й в останню путь відправити не буде за що, – зітхнула Ніна Іванівна.

-Мамо, не хвилюйся, лежати не будеш. Вже проведемо, якщо що…

-Як батька, синку?

-А що батька? Все хороше у нього було, і поминки гідні, і пам’ятник у нього чудовий стоїть.

-Точно, Ігоре, все ти вірно говориш … Тільки ось за все за це Павло заплатив … Ти ж мені ні копійки не дав …

-Павло заплатив? Серйозно? А я не знав… Ви, що грошей зовсім не назбирали тоді?

-Ми назбирали, синку… Тільки от батько ваш, якщо ти пам’ятаєш, нездужав довго і серйозно… Процедури були дорогі… так що, на жаль, на прощання грошей у мене не залишилося…

-Ну, мамо, я ж не знав … Якби ти мені все пояснила, тоді …

-А я пояснила, пояснила. То ти сказав, що грошей у вас нема. Ти ж навіть вінок батькові не купив…

-Мамо, ну, навіщо зараз про це?

-Про це, Ігоре, я тобі кажу тому, що вирішила гроші починати собі збирати, так що вечері для вас мені готувати нема на що… Втім, звичайно, є один вихід… Ти даєш мені гроші на продукти, а я вам готую вечері, ну і собі, до речі. Багато я не з’їм…

-Мамо, і як ти це уявляєш? Я що ж маю Наталі сказати, що частину грошей із зарплати тобі на продукти даватиму?

-А чому ні? Я ж для вас готуватиму, Ігоре…

-Мамо, ти сварку в моїй родині хочеш?

-Та що ти, синку? Ні звичайно. Їж макарони, та картоплю… Хто ж проти?

-Дякую на доброму слові, мамо … Ну, давай поїмо, та я розповім тобі навіщо прийшов …

Ситно повечерявши, Ігор вирішив озвучити матері мету свого візиту.

-Мамо, ми з Наталкою вирішили фіктивно розлучитися …

-Що?

-Ну, розумієш, зараз допомогу хорошу на дітей платять, якщо в сім’ї доходи невеликі …

-І? Не зрозуміла я щось, а розлучатися вам навіщо?

-Тому що, мамо, що через мою велику зарплату ми цих грошей не отримуємо…

-Так? У тебе така велика зарплата виявляється, бідолашний ти мій… А от Павло з Оленкою отримують… Малозабезпечені вони, виявляється… А ти, значить, у нас добре живеш… Так вже, синку…

-Мамо, ти заздриш чи що?

-Я? Боже борони… Я тішуся за вас, любий… То що ви там надумали?

-Нам треба розлучитися. Наталка подасть на мене на аліменти … Коротше, ми все розрахували. Вистачати їй грошей за законом не буде, і ми почнемо отримувати допомогу від держави.

-Чудово придумали … Тільки ось недобре це, сім’я у вас несправжня буде …

-Справжня, мамо, справжня. Я ж нікуди йти від дружини не збираюся… Тільки ось для того, щоб точно ніяких питань до нас не виникало, я вирішив з дому виписатися, і до тебе прописатися… Так надійніше буде…

-Це ще чому?

-Ну, може перевіряти почнуть … та рахувати і мої доходи теж, раз я з ними разом прописаний … А будинок я на дружину перепишу, щоб комар носа не підточив …

-Що ти зробиш? І хто ж тобі таку нісенітницю підказав?

-Наталка моя … Вона в мене розумниця …

-Ще яка…

-Коротше, пропишеш ти мене у себе?

-Ні, не пропишу …

-Чому?

-А тому, що будинок, в якому ви зараз живете, належав моїм батькам. Це моє родове гніздо… І, якщо ви раптом заграєтесь, і по-справжньому розлучитеся, то вийде, що в цьому будинку прописана твоя дружина та діти, та й належить він їй… А ти тут опинишся, у Павла…

-Мамо, Наталка моя – чесна жінка … Вона не буде мене обманювати … Стій, а чому це у Павла? Я ж не до нього прописуватись зібрався…

-До нього, синку … Квартиру я Павлу подарувала, так що за документами вона його …

-Квартира його? А з якої це такої радістю? А як же я?

-Ігоре, ми з батьком тобі віддали будинок, зробили в ньому хороший ремонт… Ти пам’ятаєш?

-Пам’ятаю, звичайно, дякую вам велике. Але до чого тут моя спадщина?

-Яка спадщина, синку? Ти про що? Тобі – будинок, причому вже зараз… А Павлу – квартира… На жаль, тільки після того, як мене не стане. Це йому ще дякую треба сказати за те, що він на таке погодився.

-На що він погодився? У нього будинок є, живе собі приспівуючи… І тепер ще батьківська квартира йому належить. Добре влаштувався, а все гарненьким прикидався… Мамо, відклич дарчу… У мене троє дітей, їм житло потрібне… Чому ти про мене не думаєш зовсім?

– Ігоре, не гнівай Бога … Ми і так, як виявилося, з батьком тільки про тебе і думали, а про Павла забули зовсім … Він же не просить, значить, йому і не потрібно …

-От і я про що … Він же не просить, а я прошу!

-Ігоре, розмова закінчена … Прописка в тебе залишиться колишньою, будинок я тобі подарувала, він твій по праву … Більше мені тобі дати нічого …

-Мамо, не чекав я від тебе … Але ж казала мені дружина …

– Говорила, не сумніваюся … Вона тебе без дому залишити хоче, Ігоре … Подумай … Зараз це твоя власність, і вона там тільки прописана, тому що будинок належить тільки тобі …

-Вона сказала, що має на нього права, тому що ми у ньому ремонт у шлюбі вже робили…

-Ремонт робили ми з батьком… Те, що я тим часом брала кредит, я легко доведу. Більше того, у мене збереглися товарні чеки, виписані на моє ім’я, в яких вказані всі матеріали, які я купувала… Усі договори на газифікацію та водопостачання складалися також на моє ім’я… Ти не пам’ятаєш, чи що? Я подарувала тобі будинок лише рік тому! До речі, Наталя твоя наполягла…

-Мамо, Наталка робить все заради нашої родини …

-Це добре, синку … Але будинок їй дарувати я тобі не раджу … Іншого житла у тебе немає. Чи є?

-Звідки, мамо?

-От і я говорю… звідки?

-Мамо, але Наталя …

-Ігор, але Павло …

-Я йому все висловлю, не сумнівайся … Це ж треба, як спритно все провернув. І навіть мені нічого не сказав… Негідник!

-Ігоре, заспокойся. Подумай… Адже ти розумна людина, освіта в тебе вища… Одумайся…

Але Ігор матір вже не чув, він вискочив із квартири, сів у машину і поїхав до брата.

Павло з дружиною вечеряли, коли до них у хату забіг Ігор.

-Ну, ти і пройдисвіт… І навіть не похвалився, що квартирку батьківську собі забрав, – вигукнув Ігор прямо з порога

-Заспокойся, братику … Я ж не ввалювався в бабусин будинок і не влаштовую сварку тому, що ти мені за половину будинку гроші не віддав …

-Це мій будинок! Зрозумів?

-Твій! Я давно це зрозумів… А це мій дім, і не сварися тут, дітей моїх розбудеш…

-Я на твій будинок не претендую… Віддай мені половину квартири… Навіщо вона тобі? У тебе ж тепер два житла виходить.

-Так і в тебе два. Точніше, у твоєї дружини. Вона ж після того, як її матері не стало, її квартиру продала, і собі ще один будинок купила. Щоправда, ти на нього прав ніяких не маєш, ти сам особисто відмовну писав на її користь. Так?

– Так. А мені той дім без потреби. Він маленький зовсім. У неї там квартиранти живуть.

-Ну і що, що маленький? Мій теж невеликий був, так ми до нього прибудову зробили … Так що нерухомості у нас порівну, виходить!

-У мене діти … Троє.

-І в мене діти. Двоє. Чим твої діти кращі за мої? Та й у квартирі, якщо ти не забув, мама наша живе… І, я сподіваюся, що житиме ще довго. Я ще після того, як батька не стало не оговтався… Тож про матір дбаю, як можу…

-А … Ти цим її і підкупив … Добренький, значить … А я безсовісний, так? Мені ніколи до неї щодня ходити. В мене сім’я…

-І в мене сім’я. І що? Але в мене ще й мати, яка сумує сильно… Не бачиш чи що? Хоча про що це я? Ти ж, окрім себе, давно вже нікого не бачиш… Нахаба ти, братику…

-Ти мене ображати надумав?

-Ні, я просто факт констатував … Слухай, якщо сказати тобі більше нічого, йди ти звідси … Ти мені апетит псуєш… До побачення, Ігоре!

-Прощавай, братику. Сподіваюся, що більше не побачимось … – відповів Ігор братові

-Ну, так, так так … Нав’язуватися не буду …

Минув рік. Брати між собою не спілкуються… Ігор вважає, що Павло обманув їхню матір і переконав написати на себе дарчу на квартиру… Фіктивно розлучатися з дружиною він не став, і будинок на неї не переоформив, прислухався до слів Ніни Іванівни та брата… Павло, як і раніше щовечора їздить до матері, тому що з віком у неї почали з’являтися різні бнедуги, і він за неї хвилюється…

Загалом, нічого особливо не змінилося, хіба тільки те, що дружина Ігора Наталя зі свекрухою не спілкується тепер зовсім, бо через неї будинок, як і раніше, належить її чоловікові, а вона не так хотіла. Внукам теж заборонила з бабусею бачитись… Ніна Іванівна спочатку переживала сильно, а потім упокорилася.

Зрештою, вони за всі ці роки жодного разу не прийшли до неї просто так, без потреби, і навіть не подзвонили… Значить, невелика втрата. Але останнім часом сам Ігор став приїжджати до неї майже щовечора. Ніна Іванівна підозрює, що він просто хоче смачно повечеряти. Але вона й цьому рада, бо почала бачити старшого сина значно частіше.

КІНЕЦЬ.